Помнить об уборщицах

Уборщица в храме
У уборщицы одного из храмов среди недели был день рождения. Священник поздравил ее приватно, а потом написал в вайбер-группу прихода такое сообщение. «Друзья, сегодня День рождения Наташи – нашей уборщицы в храме. Ее нет здесь в нашей вайбер-группе, но вы помолитесь за нее сегодня и при случае, когда ее увидите, возможно на выходных, – поздравьте. Даже простых, незначительных и незаметных (с человеческой точки зрения) людей надо замечать, не надо их игнорировать, а поздравлять их и радоваться их радостями. Ведь в глазах Божиих каждый человек ценен, также как и каждый из нас, поэтому давайте делать простые вещи, поздравлять, говорить друг другу добрые слова. Из этих простых и маленьких вещей состоит наша жизнь. Поэтому будем жить каждым моментом нашей жизни и будем делать ее счастливой и радостной для себя и для своих ближних!».
Эти слова актуальны не только для начальствующих, у которых есть подчиненные, но и для всех нас. Ведь вокруг нас часто есть люди, к которым мы равнодушны, а иногда просто не замечаем. Очень важно замечать незаметных и простых людей, которые просто делают свою работу.
Мне рассказывали о митрополите Минском Филарете (Вахромееве), который всегда, несмотря на свой высокий церковный пост, с вниманием относился к простым людям. Он знал дни рождения всех студентов, которых он посылал учиться в семинарии, в том числе и за границу, и даже лично звонил и поздравлял их. Он подходил к уборщице, общался со служащими гостиниц, где он останавливался. Он был очень внимательным к простым людям, несмотря на свой высокий статус.
Во время своей учебы в духовной академии однажды я спросил у своих однокурсников:
- Братья, как вы думаете, кого мы чаще всего видим каждый день у нас в Академии?
- Помощника инспектора, преподавателя такого-то, преподавателя того-то, - отвечали однокурсники.
- Нет, - говорю, - чаще всего мы видим дежурного, который сидит «в аквариуме» при входе в академию.
Будка, в которой сидел дежурный, была застеклена и поэтому на студенческом языке называлась «аквариумом». Заходя в корпус и выходя из него, мы видели дежурного каждый день по нескольку раз и не замечали, не обращали внимания, кто там сидит.
Мне кажется, что очень важно замечать людей, самых простых людей. Очень важно помнить об уборщицах.
Читайте також
Як зовнішність ввела в оману у храмі
Хочете історію яка навчила мене не судити про людей по зовнішності?
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?