Коли Він стоїть у тебе перед очима, грішити некомфортно

Фреска Преображения Господня

Мрією Карла Маркса і Фрідріха Енгельса було, так би мовити, скинути Бога з небес. Насправді -- це мрія кожного, хто хоче жити за своїми пристрастями, хто хоче виправдовувати себе в кожному грісі без оглядки на правила Божі. Між тим, наша совість не дає нам повністю відчувати свою правоту і саме тому людина стирає зі свого життя і своєї пам’яті найсвітліший образ, який існував від початку створення світу, виводить зі своєї свідомості образ Христа Милосердного, Христа Стражденного, Христа, який приносить себе в жертву. Який є любов і всепрощення, який Сам є образом милосердя і лагідності. І ось коли він стоїть у тебе перед очима, грішити некомфортно. Тобі треба внутрішньо зробити те, що зробили робітники у винограднику з євангельської притчі. Треба внутрішньо убити Христа зсередини. Зробити так, щоб можна було сказати, як говорили у період французької революції: «Бог вмер». Можна жити як хочеш. Тоді немає нічого для нас недоступного, і мені все дозволено.

Достоевський в листі Н. Д. Фонвізіной, пише: «Я скажу Вам про себя, что я — дитя века, дитя неверия и сомнения до сих пор и даже (я знаю это) до гробовой крышки. Каких страшных мучений стоила и стоит мне теперь эта жажда верить, которая тем сильнее в душе моей, чем более во мне доводов противных. И, однако же, Бог посылает мне иногда минуты, в которые я совершенно спокоен; в эти минуты я люблю и нахожу, что другими любим, и в такие–то минуты я сложил в себе символ веры, в котором все для меня ясно и свято. Этот символ очень прост, вот он: верить, что нет ничего прекраснее, глубже, симпатичнее, разумнее, мужественнее и совершеннее Христа, и не только нет, но с ревнивою любовью говорю себе, что и не может быть. Мало того, если б кто мне доказал, что Христос вне истины, и действительно было бы, что истина вне Христа, то мне лучше хотелось бы оставаться со Христом, нежели с истиной» (Д., XXVIII. Кн. I, 176).

Читайте також