Как вам служится в украденном храме?
В Украине идет волна насильного перевода общин и храмов УПЦ в новую Церковь
Я для себя хочу понять. Ладно, люди далекие от Церкви, которые по уши увязли в сетях пропаганды, а также местные чиновники идут на нарушение законов - юридических и моральных. Угрожают, проводят заседания, где все решают не члены общины, а непонятно кто, срезают замки в храмах, банально их захватывают с помощью грубой силы.
У меня вопрос к «священникам» «ПЦУ» и якобы «воцерковленным верующим» этой «церкви», которые называют себя христианами. Вы же не слепые и глухие! И прекрасно понимаете каким образом получаете в свое распоряжение храм и имущество УПЦ.
Как вам служится в «украденном» храме? Совесть вовсе не мучает? И как вы там можете молиться Богу, Который не приемлет ложь и лицемерие? Вам хоть немного стыдно?
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.