«Не прикасайтесь помазанным Моим»…
Молчанием предается Бог.
Прочитала в новостях о поджоге храма УПЦ.
Вроде бы уже 21 век на дворе, научный прогресс, нанотехнологии, но человек не далеко ушел от уровня развития, под названием «пещерный»…
Увидел, захотел, присвоил. Силой, конечно.
Вспомнился мне по этому поводу реальный случай, произошедший с одним, дорогим для нашей семьи, священником.
Дело было в первой половине 90-х, когда пошла первая волна «отжимов» чужой церковной собственности. Батюшка этот, был (да и есть, слава Богу!), святой жизни человек.
Без преувеличений. Не перестаю удивляться ему - настоящему аскету и молитвеннику, отцу многодетного семейства, мудрому, строгому, милостивому пастырю.
Так вот, служил он в красивейшей, старинной церкви в селе под Киевом. Настоятельствовал.
Всю душу в благоукрашение храма вкладывал, чтобы у Бога было все самое лучшее. Вторым священником на приходе с ним служил отец А. Он-то и привел с собой 30 молодчиков в надлежащей амуниции и заявил нашему герою о том, что с этого дня настоятель здесь больше не служит и вообще - никто. Чтобы понятнее было, поколотили батюшку и вышвырнули на крыльцо храма при всем честном народе.
Этот народ и называет его по сей день колдуном.
А все потому, что на том самом крыльце, батюшка обернулся и спросил отца А.: «– Если умрёшь через месяц, не побоишься Богу ответ держать?» Тот взял и умер ровно через 30 дней… Молодым.
Я это к чему.
Сказано - «не прикасайтесь помазанным Моим»( Пс. 104:15), вот и не прикасайтесь.
Это работало, работает, и будет работать.
Кто не знает, во время рукоположения в священный сан, диакон снимает своё обручальное кольцо и кладет на алтарь, тем самым подтверждая, что отныне его первой женой становится Церковь. И Ей он обещает посвятить все свои силы и свое сердце.
Бог не в бревнах, а в ребрах? Конечно! Вот только прежде, чем он появится в «ребрах», человеку надо припасть страдающей душой к таинствам Исповеди и Причастия, соучаствовать молитвенно в богослужении, замереть в изумлении перед величием и красотой храма.
Для священника храм, который он построил, и в котором служил Христу – дело всей его жизни. Обидеть священника – дело не хитрое, но наказуемое.
Сегодня, на глазах у всего общества, с его молчаливого согласия сотни батюшек оказываются на улице. Молчанием предается Бог.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.