Тех, кто торгует благодатью, надо предавать анафеме
Президент Порошенко, Патриарх Варфоломей и Епифаний Думенко
Это не только торговля статусом структуры - это симония чистой воды т.к. вместе со статусом автокефалии Варфоломей предоставил статус священства раскольникам, за что затребовал соответствующую мзду. Как указывают «Украинские новости»: «В обмен на томос Порошенко обязался передать Варфоломею "здания, помещения и другую собственность" в Украине».
Симония была запрещена ещё правилами Вселенских соборов: 29-м правилом святых апостолов, 2-м правилом IV Вселенского собора, 22-м и 23-м правилами VI Вселенского собора, 4-м и 5-м правилами VII Вселенского собора, 90-м правилом Василия Великого. Согласно этим правилам, тех, кто торгует благодатью (поставляемых и поставляющих), надо не только извергать из священства, но и отлучать от общения и даже предавать анафеме.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.