Церковную жизнь нельзя строить на политических лозунгах
Одна из акций радикалов по переводе религиозной общины в ПЦУ
Этого и следовало ожидать от вышедших из-под «московского ига». «Сладкая парочка» - Порошенко и Варфоломей – оформили «что-то», только им двоим понятное, но весь православный мир с удивлением смотрит на этот «фанарский» авангардизм.
К сожалению, неуемная страсть к созданию новых «патриарших престолов», подогреваемая мирским тщеславием, не обошла и в этот раз Украину, образовав здесь «раскольнический котел», который бурлит на протяжении уже столетия.
Именно тезис о том, что в независимом государстве должна быть и независимая Церковь, послужил толчком к церковному и общественному разделению Украины, хотя церковную жизнь нельзя строить на политических лозунгах, поскольку политики приходят и уходят, приоритеты в политике меняются, а Церковь - богочеловеческий организм, построенный и утвержденный на земле Самим Спасителем, остается до скончания века.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.