Храму їм не треба, головне – молитовників вигнати
Храм в с Красноселка
Стосовно Красносілки. Важкий день... Повне нерозуміння: їм сказали - вони прийшли. Зроду не ходили, а тут випили для хоробрості, проспівали гімн і давай «Путін, Росія, АТО»... Козирі ті самі, по одному сценарію.
Священникам з деякими людьми довелось поспілкуватись, то вони і не розуміли в чому суть. Деякі навіть після розмов і не повернулись до місця події. А були і заядлі «вояки», здебільшого матеріально зацікавлені, або біля них.
Храму, як молитовного дому, їм не треба, головне, щоб молитвенників вигнати.. Молитв, знання християнських канонів, служб-повний нуль, а лізуть у зі своїм законом(?) до релігійної громади. Поліція діяла згідно чинного законодавства.
Жаль, храм мусив батюшка опечатати, але радує те, що не осквернили. Хоча палили на паперті, матюкались, брали штурмом... Хочеться останній раз звернутись до організаторів-подумайте за себе і за нащадків! Таке в історії вже було-гонителів немає, а Христова церква стоїть вже більше 2000 років......................... А ми брати і сестри у Христі!
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.