Парафія як община сімейного типу
Новый храм в с. Котюжины
Пише мені один наш священик з Тернопільської області, в якого я запитав як справи з храмом, бо знав, що була загроза захоплення:
"Із храмом - ситуація погана: нашу громаду вигнали із церкви, не пускають навіть на подвір'я, будь-які спроби перемовин ігноруються. Навіть навпаки - йде агресивна кампанія тиску і залякування, щоб очорнити нас у очах наших вірних парафіян і вижити нас із села. У хід йде брехня, наклепи і просто образи.
Зараз служимо у церковному будинку. Одна наша жителька-п'ятидесятниця, що виїзджає на проживання до США, передала безкоштовно свій старий будинок і земельну ділянку. Там ми зараз робимо ремонт, щоб пристосувати для богослужбового використання.
Наші віряни, хоча і в меншості (нас близько 60 дорослих - 23 двори), але згуртувалися, дружно боронять свою позицію, допомагають один одному, підтримують один одного в різних обставинах і життєвих ситуаціях. Я б назвав би цей процес - створенням общини сімейного типу, де усі близькі родичі.
Парадокс ситуації і у тому, що вірність виявили ті, від яких такого ніхто не очікував».
P. S. Попри великі проблеми, в середовищі УПЦ в стражданнях, в випробуваннях, в муках зараз народжується щось велике й справжнє.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.