Парафія як община сімейного типу
Новый храм в с. Котюжины
Пише мені один наш священик з Тернопільської області, в якого я запитав як справи з храмом, бо знав, що була загроза захоплення:
"Із храмом - ситуація погана: нашу громаду вигнали із церкви, не пускають навіть на подвір'я, будь-які спроби перемовин ігноруються. Навіть навпаки - йде агресивна кампанія тиску і залякування, щоб очорнити нас у очах наших вірних парафіян і вижити нас із села. У хід йде брехня, наклепи і просто образи.
Зараз служимо у церковному будинку. Одна наша жителька-п'ятидесятниця, що виїзджає на проживання до США, передала безкоштовно свій старий будинок і земельну ділянку. Там ми зараз робимо ремонт, щоб пристосувати для богослужбового використання.
Наші віряни, хоча і в меншості (нас близько 60 дорослих - 23 двори), але згуртувалися, дружно боронять свою позицію, допомагають один одному, підтримують один одного в різних обставинах і життєвих ситуаціях. Я б назвав би цей процес - створенням общини сімейного типу, де усі близькі родичі.
Парадокс ситуації і у тому, що вірність виявили ті, від яких такого ніхто не очікував».
P. S. Попри великі проблеми, в середовищі УПЦ в стражданнях, в випробуваннях, в муках зараз народжується щось велике й справжнє.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади