Священников воспринимают как «оказывателей религиозных услуг»
Священника часто воспринимают, как обслуживающий персонал
Началось все это с образования, медицины.
Почему девальвированы профессии учителя и врача?
Потому, что по новым «канонам» они не обучают, воспитывают, лечат, а «оказывают образовательные и медицинские услуги». Обслуживающий персонал, так сказать, у которого клиент всегда прав.
Вот и священников начинают воспринимать как просто «оказывателей религиозных услуг», продавцов в магазине «духовных ништяков и плюшек».
Что ты там несешь, батюшка? Какой такой катехизис? Какая воскресная школа? Какой Закон Божий? Какое освящение да обожение?
Вот тебе денежка, сделай-ка мне красиво!
Иными словами, услуга - это четко оговоренное в договоре или соглашении. Заплатил - получил согласно прейскуранту. Все, свободен. Но не медицина, ни педагогика, ни тем более церковь не вписываются в такие критерии, ибо очень многое там построено на человеческих отношениях, которые не пропишешь в договоре.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.