Отец Александр, помогите нам не унывать!
Протоиерей Александр Глаголев
3 апреля Синод Украинской Православной Церкви канонически признал очевидный факт -- святость киевского библеиста, послужившего прототипом отца Александра в «Белой гвардии», о. Александра Глаголева, арестованного НКВД в 1937 году и умершего в Лукьяновской тюрьме, во время следствия.
Вышло так, что мне посчастливилось быть знакомой с его семьей -- с внучкой, праведницей мира Магдалиной Алексеевной, с правнуками Зиной и Артемом, с праправнучкой Соней. Когда я впервые к ним пришла, сразу, с порога, еще до всех разговоров, которые потом будут тянуться несколько лет, меня окатило такой волной беспримесной милости, какая, как мне казалось, бывает только в вымыслах агиографов. Если коротко, этой семье я обязана одной из самых счастливых граней своей киевской жизни.
По опыту занятий агиологией и образами святости в истории культуры не очень доверяю официальным канонизациям. Они бывают разные и продиктованы порой не самыми высокими причинами. Разумеется, «облако свидетелей», «компания святых» гораздо больше, чем все на свете земные календари и святцы.
Как бы ни трактовалось признание Украинской Православной Церковью святости человека, силой своего академического авторитета заступившегося на суде за "жида Бейлиса", вышедшего навстречу погромщикам, которые, подняв хоругви, шли "бить пархатых", и, вместе с другом, о. Михаилом Едлинским остановившего разогретую водкой и ненавистью толпу, этот канонический акт означает согласие "оглянуться" на опыт безграничной милости, свободы, отваги не отступаться от правды, явленный о. Александром, и этим опытом поверять себя.
Честертон писал, что святой -- это противоядие, и каждое поколение, «ведомое чутьем», находит именно того, кто ему нужен.
«Может, кончится все это когда-нибудь? Дальше-то лучше будет? - неизвестно у кого спросил Турбин.
Священник шевельнулся в кресле.
- Тяжкое, тяжкое время, что говорить, - пробормотал он, - но унывать-то не следует...»
Отец Александр, пожалуйста, помогите нам не унывать.
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.