О старце Григории (Зумисе)
Архимандрит Григорий (Зумис)
Он сидел в игуменской, окруженный всей братией, ему было уже явно совсем плохо, дыхание было очень редким, причём для вдоха нужно было каждый раз поднимать голову. Вдруг он поднял обе руки и еле слышно произнёс: «Со страхом Божиим...». Окружающие поняли, что он желает причаститься. Пока священник шёл за Св.Дарами, было решено ещё и пособоровать Геронду. Нынешний игумен, о. Амфилохий, рассказывал, что все очень переживали, доживёт ли Старец до конца соборования и до причастия.
После принятия Таинств о. Григорий ещё несколько раз вздохнул, глубоко выдохнул и опустил голову на плечо. Как будто уснул. Только спустя время братия, держащие его за руки, почувствовали, что они стали холодеть...
Так отошёл к своему любимому Господу великий подвижник нашего времени. Как древние Отцы, которых он так любил и подражать которым так стремился.
Да упокоит Христос его в селениях праведных, а нас да помилует его молитвами!
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.