Твердість віри: Митр. Антоній розповів про найважливіший подвиг св. Георгія

Церква св. вмч. Георгія в Лідді

Інтерв'ю з керуючим справами УПЦ митрополитом Бориспільським і Броварським Антонієм, присвячене подвигу св. вмч. Георгія, опубліковане на порталі «Православне життя», 5 травня 2019 року, напередодні дня пам'яті святого.

«Найголовніший подвиг святого великомученика Георгія – це, перш за все, подвиг його віри. Будучи високопоставленою в той час людиною (імператор Діоклітіан зробив його навіть комітом, тобто одним із головних воєначальників імперії), Георгій не побоявся зізнатися в тому, що він – християнин. Святий знехтував благами цього світу, ставлячи понад усе, єдине вічне благо – життя в Бозі, і тому твердо ступив на шлях мученика. Святий страждалець за Христа добре пам'ятав слова, сказані його Божественним Учителем: «Хто дбатиме зберегти свою душу, той погубить її, а коли хто погубить, той оживить її» (Лк. 17:33). Саме тому, згадуючи пам'ять святих мучеників, ми прославляємо, головним чином, їхню рішучість і готовність навіть до самопожертви заради любові до Бога», – наголосив владика.

Митрополит Антоній розповів про історію свята.

«Пам'ять святого великомученика Георгія християни почали святкувати з  часів раннього християнства. Так, в Римській імперії (спочатку в Сирії, а згодом і на всьому Сході) храми, присвячені цьому подвижнику віри, стали з'являтися ще в IV столітті, і це при тому, що сам Георгій постраждав в 303 або 304 році. Про це ж говорить і той факт, що житія великомученика, а також перші його зображення також датуються досить раннім часом – V століттям», – зазначив ієрарх. 

«Переважно святий Георгій Побідоносець, будучи за життя воєначальником, вважається покровителем воїнів. Крім того, в Греції, а згодом – і в Сербії, Болгарії і на Русі – святий став шануватися як покровитель хліборобів і скотарів, що пов'язано, перш за все, з самим ім'ям святого – Георгій (від грецького «землероб»). У Грузинській Церкві (європейська назва Грузії Georgia, між іншим, походить від імені святого Георгія Переможця, чия пам'ять особливо шанується в тих краях) традиційно святий Георгій вважається покровителем мисливців. Крім того, дуже цікавий і той факт, що Георгій, будучи християнським святим, особливо шанується мусульманами Африки і Близького Сходу.

Але в той же час ми завжди повинні пам'ятати, що святий Георгій – це лише угодник Божий, і ми повинні звертатися до нього з молитвою не як до джерела проханих нами благ, а лише як до одного з численного сонму заступників за нас перед єдиним Подавцем всіх благ – Богом», – додав він.

Архієрей нагадав, де перебувають мощі святого.

«За переказами, тіло великомученика Георгія було поховано в Лідді (нині – місто Лод в Ізраїлі) і над його гробницею був збудований храм. Однак частинки мощей святого великомученика перебувають в різних містах. Так, наприклад, відомо, що на Афоні, в монастирі Ксенофонт, зберігається десниця святого, яка поміщена в спеціально облаштовану для неї срібну раку-ковчег», – сказав він.

Владика Антоній також сказав, як навчитися бути хоробрим, мужнім.

«Святий великомученик Георгій Побідоносець – це справжній приклад мужності для багатьох поколінь. Але ми повинні пам'ятати про джерело подібної мужності. Святий був хоробрий і мужній не сам по собі, а в силу своєї віри в Христа. Адже тільки віра в Бога і ніщо інше дає людині сили йти проти течії, дає можливість не загрузнути в тіні світського життя, хоч при цьому останнє навіть і може бути виправдане людиною як бажання «бути як всі». Святість – це якраз і є ознака «особливості», «відокремленості», тому що і саме слово «святий» спочатку перекладається з давньоєврейського як «відокремлений». Святий – це той, хто не пливе за течією, але намагається протистояти пристрастям і захопленням світу цього. А тому, щоб стати сміливим, треба мати прагнення до святості, адже тільки останнє може налаштувати душу людини таким чином, що в її серці буде жити тільки один страх – страх виявитися не вартою любові Божої», – підсумував він.

Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що відсутність делікатності і чутливості, уваги і чуйності – ознаки нашого часу, а небезпека «душевної товстошкірості» у тому, що вона веде до руйнування особистості.

Читайте також