С Праздником, со слезами на глазах…
В Киеве отметили День Победы
И эту Победу мы чтим теперь каждый воскресный день. И каждый год отмечаем Пасхой. И понимаем, что далеко не всегда эта Победа отмечается всеобщим ликованием и салютами. А очень даже многим подобные Победы и вовсе не по душе…
За последние 30 лет мировыми политиками было посеяно достаточно зерен искривления истории, которые сейчас обильно прорастают полчищами сорняков. Но правду не спрятать. А истина будет до гробовой доски сверлить своим присутствием греховную природу каждого из нас.
Этот День Победы по праву, совести и историческому фактажу принадлежит воинам Советской армии. Простым солдатам и офицерам, которые порой голой грудью ложились на танки и пулеметы врага, защищая Отечество. Именно они сломали хребет гитлеровцам. Безусловно, при определенном участии (на определенном этапе) войск союзников, - это и их праздник тоже.
День примирения можно отмечать когда угодно, как угодно и кому угодно. У каждого есть право на свои дни. Даже у Вятровича.
А сегодня День Великой Победы. С чем и поздравляю всех нас. С Праздником, со слезами на глазах…
https://www.youtube.com/watch?v=OFmMEbroEeQ
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.