Думенко и Денисенко было у кого брать пример в вопросе двоевластия
Филарет Денисенко и Епифаний Думенко
А ведь Думенко и Денисенко было бы у кого брать пример в вопросе двоевластия. Если бы они были христианами, да еще и православными, не отлученными от Церкви, то обратили бы свой взор на преподобных Антония и Феодосия Печерских.
Феодосия избрала братия в игумены после благословенного Антонием Варлаама. И преподобный старец Антоний принял выбор братии с любовью. Окружил Феодосия духовной заботой из своего затвора в соседней пещере. Антоний даже колодец выкопал отдельно от братского, чтобы меньше встречаться с отцами монастырскими и напоминать о себе. Однако преподобный Феодосий продолжал хаживать к святому и принимать смиренно благословение, признавая своим отцом и наставником. Это отношения характерные для людей высокого духа. Это жизнь во Христе. Где никто не выпячивается, не превозносится, но следуют правилу духовной пользы и возрастания в деле спасения.
Не тако нечестивии, не тако...
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.