Из-за политической целесообразности ратуют предать Церковь

Киево-Печерская лавра. Фото: 24tv.ua

Мой приход в Церковь, ознаменовался реально маленькими и большими, чудесными переменами в жизни.

И я очень благодарен ей за это. Особенно тому священнику, который вёл меня на первых порах и учил всем премудростям и тонкостям. В том числе и о неприятном - греховности человеческой натуры.

Ведь мы все святые, кого ни спроси.

Сегодня многие политики, ратуют предать Церковь. Ведь этого требует политическая целесообразность.

Но вот какое дело. Тут даже не в политиках вопрос, цена которым на Украине давно известна, и не в тех мегатоннах лжи, которая уже давно стала нормой украинских реалий.

Тут дело в поступке. Предательство считаю наихудшим, если не самым худшим пороком.

А Церковь она ведь не о земном, а о небесном.

Предавая тут, каким ты станешь гражданином Неба?

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.