Вопрос в том, что будет делать Епифаний?
Филарет Денисенко и Епифаний Думенко. Фото: Факты
Думаю, к Филарету могут присоединиться несколько его соратников. Не суть важно. В каком-то формате этот «собор» скорее всего состоится. Вопрос в том, что будет делать Епифаний? Запретит Филарета в служении? Или решит сделать ставку на изоляцию «партии Филарета»? Мол, ну провел и провел, пусть балуется. Сделают вид, как будто Филарета вообще не существует. Потому что, если дело дойдет до отлучения - это будет удар по самой ПЦУ. Ведь весь «епископат» ПЦУ - это детище Филарета. И восприятие ПЦУ зависит от того, как воспринимают Филарета. «Обиженный Москвой» борец за независимость - это одно. А властолюбивый раскольник - это другое. Фанар теперь вообще никогда не сможет доказать, что анафема, наложенная на Филарета, была несправедливой. А значит не сможет обосновать и принятие «епископов» УПЦ КП и УАПЦ в сущем сане.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.