Розкол в розколі
Филарет Денисенко и Епифаний Думенко. Фото: Крым.Реалии
Чесно скажу, не хочеться все це коментувати, і так все очевидно.
Стався розкол в розколі. Філарет повторив сценарій 1992 року, за що й була на нього нашою Церквою накладена анафема. Не «по політичних мотивах», як казали недавно в Стамбулі і в самій «УПЦ КП», а за вчинення розколу в Церкві.
Тепер Філарет те саме повторив вже по відношенню до свого дітища, яке в нього перехопив Константинополь і назвав це дітище по-іншому. «ПЦУ».
Таким чином, час показує справедливість всіх рішень нашої Церкви щодо Філарета зокрема і розколу взагалі. Так само як і помилку Фанару, до речі, це також показує.
«ПЦУ» уникає називати те, що вчора в них сталося розколом (звучать штучно придумані терміни «відкол», «відділення»), бо інакше їм тоді прийдеться визнати розколом і розкольниками самих себе, адже вони з'явилися в 1992 році таким самим способом. Ситуація аналогічна.
Тому насправді, це не відкол, не від'єднання, як вони кажуть. Це розкол, бо Філарет має намір знову створювати паралельну ієрархію, тобто дублювати структуру в надії перетягнути до себе «ПЦУ» або точно протиставити себе їй.
Вже ми бачимо всередині в них конфлікти, рейдерські захоплення храмів. Таке відчуття, що рейдерство в них в крові. Хлібом не корми, дай в когось щось забрати(.
І ще в «ПЦУ» заявили, що єпископські рукоположення тих двох кліриків, яких вчора обрали, будуть недійсними. Стоп! А всі «хіротонії» нинішніх «архієреїв» «ПЦУ» хіба не за цією ж схемою отримані?
Філарет пішов у розкол в 1992 році, створив паралельну ієрархію, і так само всіх сьогоднішніх «архієреїв» «повисвячував». Чому тоді їхні «хіротонії» визнавати, а тих двох, що вчора обрали, ні?
Ну, що ж.
Ми про це все говорили і попереджували.
Окрім того ще раз згадуються слова Гамаліїла з Діянь святих апостолів, який говорив, про те, що якщо ця справа від Бога, то люди не можуть їй протистояти, а якщо від людей, то вона розвалиться сама собою. (Діян. 5:38-39).
Схоже, що від людей ...
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.