Розкол в розколі

Филарет Денисенко и Епифаний Думенко. Фото: Крым.Реалии

Чесно скажу, не хочеться все це коментувати, і так все очевидно.

Стався розкол в розколі. Філарет повторив сценарій 1992 року, за що й була на нього нашою Церквою накладена анафема. Не «по політичних мотивах», як казали недавно в Стамбулі і в самій «УПЦ КП», а за вчинення розколу в Церкві.
Тепер Філарет те саме повторив вже по відношенню до свого дітища, яке в нього перехопив Константинополь і назвав це дітище по-іншому. «ПЦУ».

Таким чином, час показує справедливість всіх рішень нашої Церкви щодо Філарета зокрема і розколу взагалі. Так само як і помилку Фанару, до речі, це також показує.

«ПЦУ» уникає називати те, що вчора в них сталося розколом (звучать штучно придумані терміни «відкол», «відділення»), бо інакше їм тоді прийдеться визнати розколом і розкольниками самих себе, адже вони з'явилися в 1992 році таким самим способом. Ситуація аналогічна.
Тому насправді, це не відкол, не від'єднання, як вони кажуть. Це розкол, бо Філарет має намір знову створювати паралельну ієрархію, тобто дублювати структуру в надії перетягнути до себе «ПЦУ» або точно протиставити себе їй.
Вже ми бачимо всередині в них конфлікти, рейдерські захоплення храмів. Таке відчуття, що рейдерство в них в крові. Хлібом не корми, дай в когось щось забрати(.

І ще в «ПЦУ» заявили, що єпископські рукоположення тих двох кліриків, яких вчора обрали, будуть недійсними. Стоп! А всі «хіротонії» нинішніх «архієреїв» «ПЦУ» хіба не за цією ж схемою отримані?

Філарет пішов у розкол в 1992 році, створив паралельну ієрархію, і так само всіх сьогоднішніх «архієреїв» «повисвячував». Чому тоді їхні «хіротонії» визнавати, а тих двох, що вчора обрали, ні?

Ну, що ж.
Ми про це все говорили і попереджували.

Окрім того ще раз згадуються слова Гамаліїла з Діянь святих апостолів, який говорив, про те, що якщо ця справа від Бога, то люди не можуть їй протистояти, а якщо від людей, то вона розвалиться сама собою. (Діян. 5:38-39).

Схоже, що від людей ...

Читайте також

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади