Як елінський світ реагує на українське церковне питання
Патриарх Варфоломей. Фото: Газета «День
22 червня мені довелось побувати у Салоніках. Причиною цієї несподіваної поїздки стала богословська конференція на тему «Автокефалія для України та нова екклезіологія Фанару», на яку мене було запрошено. Захід було організовано відомим у православному світі грецьким богословом протоієрем Феодором Зізісом та кількома церковними громадськими організаціями.
До участі у цьому дійстві в мене було доволі суперечливе враження від того, як греки ставляться до українського церковного питання. Всі ми звикли йти по верхах, дослухаючись лише до позиції офіційних представників тієї чи іншої Помісної Церкви. Це, звісно, вірно. Від цього нікуди не подінешся. І, в принципі, офіційна позиція доволі часто ретранслює загальні настрої всередині цілої структури. Але, як виявилось, грецький світ надто багатогранний, щоб ставитись до нього однозначно. Конференція, на якій я побував, була організована, що називається «низами», тобто - не несла офіційного характеру, але тим було краще, оскільки завдячуючи саме цій особливості, вдалось дізнатись справжнє ставлення частини грецького православного населення до нашої ситуації.
Як сказав один мій знайомий про греків - сонце, море і недороге вино їх надто розслабляє. Якщо коротко - в цьому вся Греція. Елліни - абсолютно неспішний нарід. Вони не схильні «з головою» влазити в якісь проблеми... особливо чужі. Це стосується і церковних питань. Якщо поділити ставлення грецької церковної спільноти до українського питання у відсотковому співвідношенні, то це приблизно 50/25/25.
З них - 50% реально байдуже, аби тільки їх це ніяк не торкалось. 25% - ті, хто активно підтримує позицію Константинопольського патріарха, хоча не тому, що їм так болить за українську автокефалію, а лише по причині «наших б'ють». І ще 25% - люди, які реально вникають у наявну проблему, реально аналізуючи її з богословської та соціальної сторони. Саме з останніми мені довелось найбільше спілкуватись у Салоніках і в часі конференції, і поза нею.
В часі конференції грецькою мовою було зачитано попередньо підготовлену мною доповідь, де я стисло намагався описати ту реальність, в якій ми сьогодні змушені жити. А потім грецькій аудиторії було продемонстровано відео, яке складалось з епізодів захоплень храмів УПЦ прихильниками ПЦУ.
Особисто мене вразило кілька речей. По-перше, це та кількість людей різного віку, які прийшли на цю конференцію. Більше 300 чоловік різного віку та статі прийшли у суботній день о 8:30 ранку, для того, аби протягом майже 4-х годин слухати інформацію від різних доповідачів. Доповіді, звісно ж, стосувались української церковної проблеми, особливо в розрізі впливу на це питання Константинопольського патріархату.
Скажу відверто - за останніх 5 років, коли особливо загострився український міжконфесійний конфлікт, в Україні, якщо я не помиляюсь, жодного разу нічого подібного організовано не було. Звісно, цьому може бути чимало причин. Але ж у внутрішньо-церковному просторі про це можна і потрібно говорити. Чому? Та хоча б тому, що навіть серед наших людей і духовенства, далеко не всі чітко розуміють, що насправді відбувається, списуючи це виключно на політику.
Друге, на що звернув би увагу - це реакція греків на почуте і побачене. Те, до чого ми вже встигли звикнути за останніх півроку, як до буденного явища, еллінів занурило у ступор, змішаний з шоковим станом. Зі слів тих, хто підходив до мене після конференції, я зрозумів одне - вони про це просто не знали. Прості православні греки передавали слова вдячності віруючим УПЦ, називаючи їх сповідниками віри. Я бачив сльози на очах греків і це не могло не зворушити.
Я сумніваюсь, що мій виступ якось вплинув на те, що Елладська Церква не включила українське церковне питання у порядок денний свого останнього Синоду. Але я точно знаю, що мовчазна позиція ЕПЦ з приводу нашої ситуації далеко не в усьому відображає ставлення усіх православних греків, яких ця Помісна Церква окормлює. Як сказав мені, під час однієї з розмов, отець Феодор Зізіс: «Отче, ми хочемо, аби Ви були впевнені у тому, що хоча греки чисто інстинктивно переймаються долею патріарха Варфоломія, - його позиція по Україні - це далеко не позиція усієї православної Еллади.».
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.