Быть крысой – не наш путь
Памятник князю Владимиру. Фото: Facebook
В нынешнем году крестный ход собрал не меньше людей, чем в прошлом, хотя страсти вокруг гонения на крупнейшую церковь в стране поутихли. Это только лишний раз доказывает, что все, кто побывал в Киеве и прошел до Лавры, приехали по велению души. Так же, как это всегда делали православные верующие, для которых содержание важнее политического момента. А в воскресенье нам явит себя мертворожденная СЦУ, оставшаяся без админресурса. Кто теперь будет везти бюджетников на автобусах - большой вопрос. Наверное, поэтому Епифаний в анонсе своего мероприятия заманивает святынями, привезенными из Константинополя, в духе радиорекламы: «только 28 июля, с десяти до пятнадцати ноль-ноль, вы можете...»
Конечно, выпавшие на нашу жизнь испытания могли бы и не выпадать, каждому хотелось бы жить спокойно и красиво. Но, с другой стороны, разве тогда знали бы мы цену своим убеждениям, своей вере, самим себе? Тот, кто в трудную минуту не прятался под лавку, говорил правду в глаза и боролся за свое, достоин уважения. А быть крысой слишком легко и это однозначно не наш путь.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади