Быть крысой – не наш путь
Памятник князю Владимиру. Фото: Facebook
В нынешнем году крестный ход собрал не меньше людей, чем в прошлом, хотя страсти вокруг гонения на крупнейшую церковь в стране поутихли. Это только лишний раз доказывает, что все, кто побывал в Киеве и прошел до Лавры, приехали по велению души. Так же, как это всегда делали православные верующие, для которых содержание важнее политического момента. А в воскресенье нам явит себя мертворожденная СЦУ, оставшаяся без админресурса. Кто теперь будет везти бюджетников на автобусах - большой вопрос. Наверное, поэтому Епифаний в анонсе своего мероприятия заманивает святынями, привезенными из Константинополя, в духе радиорекламы: «только 28 июля, с десяти до пятнадцати ноль-ноль, вы можете...»
Конечно, выпавшие на нашу жизнь испытания могли бы и не выпадать, каждому хотелось бы жить спокойно и красиво. Но, с другой стороны, разве тогда знали бы мы цену своим убеждениям, своей вере, самим себе? Тот, кто в трудную минуту не прятался под лавку, говорил правду в глаза и боролся за свое, достоин уважения. А быть крысой слишком легко и это однозначно не наш путь.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.