Мы были одним целым со всеми
Оrthofest 2019. Фото: Facebook
«А во что вы играете?» - спросила девочка у меня, глядя, как я что-то показываю руками, сидя спиной к лектору. Это был как раз ректор Киевской духовной семинарии еп. Сильвестр с темой совместимости веры и современной культуры.
Я ответила девочке, что мы не играем. Это я руками показываю то, о чем говорят, для людей, которые не слышат.
Девочка задумалась. Достала из сумочки печеньки и сказала: «Передайте им!».
Пусть ректор простит, что наша группа жевала печеньки на его лекции). Но отказать ребёнку было нельзя.
Это был единственный раз, когда нас выделили из всех 400 участников. А в целом, мне понравилось, что наша группа неслышащей молодёжи с переводчиками органично влилась в этот грандиозный православный молодёжный фестиваль. Не требовалось каких-то особых условий для нас. Просто мы были одним целым со всеми.
Сфотографировал момент священнослужитель и переводчик Архідиякон Діонісій Гангур.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.