«Доросла розмова» про справжню причину наших хвороб

Зцілення біснуватого отрока Поль Гюстав Доре. Графіка, 1878. Фрагмент.Фото: artchive.ru

Те, про що я буду писати, не є мої особисті висновки і не плід моїх власних роздумів. Це вчення сучасних святих подвижників Афона, до духовної спадщини яких Бог, за своєю милістю, дав мені можливість доторкнутися. Щоб зрозуміти те, про що я буду писати, потрібно включити серце і вимкнути розум, тому що наш розум буде всіляко чинити опір викладеним нижче «дивним дієсловам».

Головна причина всіх наших хвороб – це зацикленість на матеріальному світі і на самих собі. Ми живемо в хибному, вигаданому нашим занепалим розумом світі. Ми ділимо наш світ на матеріальний і на духовний. При цьому забуваємо, що Бог є Дух і все його творіння, як і він Сам, духовно. Так само і матерію цього світу ми ділимо на «живу» і «не живу», не розуміючи того, що Живий Бог нічого мертвого не створював. Вся матерія Космосу пронизана Духом і насичена творчими енергіями Бога. Матеріальне окремо від духовного не існує, як не існує і матерії в атеїстичному розумінні цього слова. Весь навколишній світ духовний так само, як духовна і сама людина.

Все, що відбувається в житті з нами і з навколишніми людьми, зумовлено виключно нашим духовним устроєм.

Коли наш розум починає цілком прагнути до матеріального світу, то душа робить промах, направляючи енергію своєї особистості на творіння, а не Творця. В цьому випадку людина прив'язується до «нічого», з якого Бог створив цей світ. Все, що відбувається в житті з нами і з оточуючими нас людьми, зумовлено виключно нашим духовним устроєм. Всі події нашого життя, наші хвороби та негаразди – є наслідки наших помислів, це прямий прояв енергії нашої душі.

Буде дуже дивно це чути, але навіть часу, у звичному для нас значенні цього слова, теж не існує. У Бога немає ні «минулого», ні «майбутнього», у Нього є тільки сьогодення. Змінюється енергія наших тіл і стан наших душ, відбуваються події (зміни) різних обставин нашого життя, але вони відбуваються тільки в теперішньому, а минулого і майбутнього не існує. Це важливо зрозуміти з практичних міркувань.

Боротьба з помислами – це найважливіша складова духовного життя людини.

З Богом ми єднаємося тільки зараз. Помисли, як хвороба душі, виганяють нас із цього в неіснуюче минуле або майбутнє і, таким чином, жорстко нас обманюють. Той, хто довіряє своїм помислам, проживає самогубне життя. Вони тягнуть нас від духа в плоть, від життя в смерть. Тому боротьба з помислами – це найважливіша складова духовного життя людини.

Світські науки і медицина, зокрема, нав'язують нам хибну картину світу. Вони стверджують, що є тільки матеріальний світ, а душі, як такої, не існує. В центрі такого, вигаданого дияволом світу, виявляється не Бог, не душа, а якісь матеріальні речі. Фаталісти вважають, що все, що відбувається в житті, від них не залежить. Така обдурена душа, яка втратила гідність господаря своєї долі, виявляється лише піщинкою в гріховному кругообігу життя.

Помисли – це інструмент, за допомогою якого диявол контролює наше життя.

Вибравши неправильні цілі життя і помилкові стратегічні орієнтири, людина весь час промахується. Прагнучи до щастя, вона отримує нещастя. «Ти – це і є твій розум», – так звучить матеріалістична формула смерті душі. Людина з дитинства живе в світі своїх помислів, які вона поступово починає асоціювати зі своєю особистістю. Це підміна, яка наповнює нашу душу помилковим життям. Душа при цьому сліпне і глухне. Помисли – це інструмент, за допомогою якого диявол контролює наше життя. Життя людської душі ні в якому разі не можна зводити до функцій головного мозку.

Хвороби нерідко служать індикаторами нашого духовного здоров'я. Вони, як червоний сигнал світлофора, як сирена, яка спрацьовує при критичному стані душі. Ми всі боїмося смерті і хочемо підтримати своє здоров'я і довголіття. Але при цьому мало хто знає, що людина вмирає тільки в тому випадку, якщо душа скам'яніла або коли вже дозріла.

Іноді нам здається, що Бог не чує наші молитви і не відповідає на них.

Праведники йдуть в інший світ тоді, коли їхня душа вичерпала свій потенціал розвитку в цьому світі. Але якщо Бог бачить, що душа може зробити ще хоча б кілька кроків до Нього назустріч, то Він буде давати їй життя до тих пір, поки це буде корисно для самої людини. Тривалість життя залежить не від стану здоров'я, а від Промислу Божого і від Його Святої Волі. Тому продовжують нам життя не пігулки і уколи, а підняття рівня планки духовного життя. Людина хвора може жити до ста років, а з міцним здоров'ям може померти в одну мить молодою.

Іноді нам здається, що Бог не чує наші молитви і не відповідає на них. Так, і справді, Він часто не відповідає на прохання нашого розуму. Тому що наш розум працює, як розрахункова машина, вибираючи один із можливих життєвих варіантів і просячи Бога нам його надати. Але Бог відповідає не розуму, а чомусь глибшому і потаємному, що є в самій людині, тому, що знаходиться глибше розуму. Сам наш розум – це, як правило, генератор шуму брехливих помислів, за якими ховається справжня людина. І Бог розмовляє з цією, прихованою всередині нас таємною людиною, а не з тим розумом, в якому, як ми думаємо слухаючи диявола, живе наша особистість.

Причини хвороб можна продемонструвати на такому прикладі. У атома є ядро, і є периферія обертових навколо нього електронів. Якщо на орбітах починається хаос, то причина не в електронах, а в самому ядрі. Так і в духовному житті, потрібно завжди дивитися в корінь.

Ми самі вбиваємо себе, живучи за своїм хибним уявленням, а не за задумом Божим про нас.

 

Ядро – це те, як себе людина визначає в духовному світі. Все залежить від того, як вона ставиться до всього, що з нею відбувається. Якщо ми будемо продовжувати вважати, що все в житті залежить не від нас, а від різних обставин, які складаються незалежно від нас, то така позиція вбиває нас для істинного життя. Насправді ж всі події нашого життя залежать від того, що відбувається в ядрі нашої душі. Неправильна реакція на зовнішні події – пряма дорога до хвороб. Правильний вихід із цього гріховного оманливого стану – переосмислення свого життя. Це і є справжнє покаяння. Не Бог карає людей, а ми самі вбиваємо себе, живучи за своїм хибним уявленням, а не за задумом Божим про нас. Розум, захоплений помислами, тягне нас на дно життя і топить душу в безодні пристрастей.

Велике мистецтво святості – вміти щиро брати участь в усіх зовнішніх обставинах життя, але не захоплюючись ними, без пристрасті, не роблячи свою душу заручником чуттєвих переживань. Простіше кажучи, завжди зберігаючи в душі тишу і мир. Для того, щоб цьому навчитися, потрібна велика праця і терпіння.

Необхідно розуміти, що в більшості (а може і у всіх) подіях нашого життя, закладена та чи інша крапля отрути для душі. Ця отрута поневолює душу і робить її полонянкою пристрастей. Поглинаючи цю отруту, душа цементується в своїх помилках і перестає відчувати гіркоту гріха. Так людина поступово перестає розрізняти добро і зло, живучи тільки заради власної самогубної вигоди. Крім того, притягуючись як магнітом до своїх помислів, ми фіксуємо і поглиблюємо їх в нас самих. Наприклад, думаючи весь час про свою хворобу, ми даємо їй можливість все глибше проростати в нас. Якщо душа весь час, як гачком, чіпляється за матеріальне своєю енергією, то відірвати її можна тільки посиливши злі обставини її життя. Таким чином, хвороби виконують в нашому житті свою рятівну місію.

Щоб вийти зі світу диявольського в світ Божий, потрібно осягнути свою природу.

 

Те ж саме можна сказати і про стосунки з людьми. Вступаючи в протиріччя та протистояння з кимось або просто зачепившись за когось думкою, ми відразу ж приліпляємося до цієї людини своєю енергією, і це липке щупальце потім дуже непросто відліпити. Так можна приліпитися не тільки до людини або предмета, але і до новин ЗМІ, ТВ-шоу, Інтернету та ін. Так ми втрачаємо душевний мир і розум. І навпаки, якщо відліпитися від людей, подій, новин, то ослаблення цього зв'язку сприятиме зростанню в нас мирного духу.

Світ, в якому ми живемо і в якому живе «хіть плоті, хіть очей і гордість життєва», схожий на сон. За нього чіпляються своїм розумом люди, які вважають, що цей світ – все що у них є. А справжній світ, в якому живе Бог та Його святі, тихо і безмовно чекає лагідну душу, щоб відкритися їй у всій повноті і дарувати їй справжню свободу. Щоб вийти зі світу диявольського в світ Божий, потрібно осягнути свою природу. Природа нашого розуму така, що вона не має меж. Коли ми це усвідомимо, то зрозуміємо і те, що весь зовнішній світ – це проекція наших фантазій і помислів.

Істинний світ той, в якому чистий від пристрастей розум, проходячи простір і матерію, сходить до споглядання Божественного Світла. Прихильності вбивають наше життя і засліплюють розум, а відчуженість оживляє серце і відкриває душі її жвавість і цілісність духовної єдності.

Для набуття справжньої свободи потрібно навчитися витягувати розум із усіх життєвих ситуацій, примушуючи його жити молитвою, а не помислами.

Наше життя залежить безпосередньо від стану душі. Якщо цей стан добрий і правильний, то і все, що в нашому житті відбувається, несе нам добро, навіть якщо це будуть хвороби або скорботні обставини. Якщо ж цей стан злий, то і всі події нашого життя будуть для нас злими, хоча б з боку вони і не здавалися такими. Як тільки людина відчує, що таке справжня свобода в Дусі Святому, то його душа починає прозрівати і очищатися. В ній розвивається духовна інтуїція, яка вже сама підказує шлях до Бога.

Для набуття справжньої свободи потрібно навчитися витягувати розум із усіх життєвих ситуацій, примушуючи його жити молитвою, а не помислами. А також вчитися відпускати ситуацію і всіх її учасників зі своєї душі на свободу. Спочатку буде здаватися, що це неможливо. Помисли будуть кричати прямо в вухо, що якщо ми усунемося, то станеться щось непоправне, все загине, буде щось жахливе. Але якщо спробувати, то можна буде переконатися – нічого страшного не сталося, все вирішилося саме по собі. А паніка була піднята нашим брехливим розумом, який повірив фантазіям власних домислів.

Розум намалював нам клубок, із безліччю вузлів, але насправді немає ні клубка, ні вузлів, а є лише наші фантазії. І клубок, і вузли виникають лише тоді, коли ми звикаємо до своїх помислів, але варто нам від них відмовитися, як Сам Бог буде керувати всіма нашими життєвими ситуаціями найкращим і спасительним для нас чином.

Це і є довіра промислу Божому.

Читайте також