Схиархимандрит Серафим привел меня в храм и больше я оттуда не уходил
Отец Пимен построил 5 храмов и собор на Троещине. Фото: Сергей Герук
Сегодня побывал на могиле очень дорогого человека схиархамандрита Серафима (Соболева). 23 августа 2000 года старчик представился пред Господом.
О. Пимен (имя до схимы, каким он запомнился киевлянам и жителям Троещины) был молитвенником и храмостроителем. В не самые лучшие времена о.Серафим построил 5 (!) храмов и величественный собор на Троещине. Привёл множество людей к храму, когда это не приветствовалось властями.
Кстати, когда в 9 классе однажды прогуливал школу (м-да) я пришел на службу. Служба меня очень поразила. Это был первый мой приход в храм. Когда началось Причастие, то о. Пимен настойчиво попросил меня подойти ко Причастию; ну тогда я ещё не понимал ничего о Причастии.
С того дня храм я больше не покидал.
После службы о.Пимен приглашал меня на чаепитие и за обедом рассказывал мне самыми простыми словами о Церкви.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.