За последние пять лет только Церковь была оплотом твердости и постоянства
Блаженнейший Митрополит Онуфрий. Фото: УПЦ
За последние пять лет многие вещи на Украине вызывают только жгучий стыд.
Начиная от национальной (читай националистической) политики и заканчивая полной зависимостью от внешних игроков.
Многие вещи в стране оказались столь призрачны и эфемерны, а течения столь стремительно меняющиеся, что похоже не осталось того камня, на котором можно построить хоть что-то стоящее.
И только Церковь, несмотря на серьёзное давление, не дала повод усомниться в своей твёрдости и постоянстве.
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.