Дії українських дипломатів не відповідають релігійній політиці Президента
Встреча посла Украины Сергея Шутенко и митрополита Мессинии Хрисостома. Фото: Facebook
Мені здається, що МЗС займається не своїми справами.
Цікаво, чому, коли влада змінилася, дипломати продовжують реалізовувати релігійну політику попередньої влади, яка (і політика, і влада) породила так багато проблем в конфліктів в релігійному житті країни і показала свою не лише неефективність, але й шкідливість.
Можливо, МЗС продовжує по інерції це робити? Напевне, відповідні вказівки їм були дані ще рік тому, і вони до цих пір їх продовжують виконувати?
Де-факто, державний орган лобіює інтереси однієї з багатьох релігійних організацій, які є в Україні. Більше того, визнання чи не визнання «ПЦУ» це суто внутрішньо-церковна справа, але аж ніяк не державна.
Чому наша держава в лиці Посла так переживає за ПЦУ, а не скажімо за УПЦ, як найбільшої релігійної організації країни, до якої дійсно належать мільйони громадян України? Чи за українських мусульман чи протестантів. Особливо за те, щоб вони там всередині своїх мусульманських чи протестантських світів з кимось об'єдналися, чи хтось їх там визнав? Адже і в них всередині також багато подібних проблем є...
Деякі грецькі ЗМІ навіть написали, що Посол С. Шутенко передав «волю українського народу». Це очевидна неправда. «Волю невеличкої частини українського народу» – це була б правда. Бо насправді, воля переважної більшості українського народу полягає в тому, щоб влада не втручалася у церковні справи.
Окрім того, такі дії українських дипломатів не відповідають релігійній політиці Президента В. Зеленського, який неодноразово заявляв про необхідність принципового невтручання держави в церковні справи.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.