Когда люди ходят по алтарю, это уже не храм, а просто «храмовое строение»
Алтарная часть храма. Фото: Facebook
Была на открытии Спаса на Берестове ( XII век) после его реставрации. Ощущение, как если б очень близкий человек долгие годы был в коме, а потом пришёл в себя. Ты обрадовался, побежал. Но обнаружил, что он стал совсем другой личностью. И ты не спешишь с ним новым знакомиться, потому что не чувствуешь единения душ.
Да, древние фрески подреставрированы. Да, стены с плинфой приведены в порядок - проделана большая работа для современности и потомков. Опять открыты двери моего родного храма, в котором я в юности старалась не пропускать ни одного богослужения. Мы там венчались!.. Да, облагорожена прихрамовая территория.
Но! Когда в нем теплилась жизнь, люди не ходили по алтарю, как у себя дома. Да и алтарь там теперь просто «алтарная часть храма».
Мой родной храм без богослужений - это уже просто «храмовое строение», что-то такое среднего рода.
Я увидела некоторых прихожан того Спаса на Берестове. У них тоже лились слёзы.
На фото алтарная часть храма.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.