«Сонячний» паламар у поліському храмі
Паламар Павло Оніщук. Фото: СПЖ
На околиці волинського містечка Камінь-Каширський, недалеко від українсько-білоруського кордону, в стінах старовинного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці ще з XVIII століття збирається православна громада.
Сьогодні це цілком звичайний для поліського краю прихід: численні прихожани утримують свою церкву в ідеальному порядку, при храмі діють дві недільні школи – одна для дорослих, у другій Закон Божий вивчають діти. Настоятелю по черзі допомагають під час служби вісім паламарів.
Ось тільки в день Усікновіння глави пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна 11 вересня 2019 року, коли служба випала на робочий день, семеро з них – молоді хлопці – не змогли підійти на літургію у розпал навчального тижня.
Прислужувати священикові прийшов лише один, вільний від обов'язків учня 25-річний Павло Оніщук.
Павло – один з «дітей сонця», людей із синдромом Дауна.
Часто людям з його особливостями буває важко орієнтуватися в просторі, однак на кожну службу у храм, що став другим домом, прив'язаний до церковного життя хлопець приїздить сам – на велосипеді. «Сонячний» паламар прекрасно знає і старанно виконує свої обов'язки, з радістю служачи громаді, – усяке дихання нехай хвалить Господа...
– Якось у храмі йшло вінчання, про яке Павло не знав. Він проїжджав повз храм, побачив, що відкрито і звершується обряд, розвернувся і бігом переодягатися, допомагати, – розповів настоятель храму Різдва Божої Матері протоієрей Юрій Михайлов.
«Сонячний» паламар – один з найбільш старанних, відмінно знає богослужіння, він із задоволенням підтримує порядок у храмі, відвідує заняття недільних шкіл – і дитячої, і дорослої.
– Як служиться, Павло?
– Добре!
Єпархіальні відділи Української Православної Церкви, які взаємодіють з громадськими організаціями різного профілю роботи, часто беруть під опіку сім'ї, у яких виховуються діти з різними складнощами розвитку. Зазвичай «дітей сонця» і «дітей дощу», хлопців з проблемами слуху чи зору, як і більшість дітей, на службу до храму водять батьки.
Павло прийшов у храм сам, без рідних, кілька років тому, вже дорослою людиною. Та й зараз, як кажуть у громаді, з його сім'ї, крім нього самого, до церкви ніхто не приходить – він сам вибрав свій шлях.
Читайте також
Старець Паїсій Святогорець: Як пережити війну і не збожеволіти
Новинна стрічка зараз лякає сильніше Апокаліпсису, а сирени повітряної тривоги стали саундтреком нашого життя. Афонський старець знає, як не втратити себе в цьому хаосі.
«Містерія Введення»
Цієї події немає в Євангелії, але вона змінила все. Розбираємо, як Діва Марія стала новим Ковчегом Завіту і чому мовчання важливіше за релігійний активізм.
Війна світів: чим мир Христовий відрізняється від перемир'я в аду?
Чому справедливість без любові – це завжди диктатура? Розбираємо, як відрізнити Божий мир від «миру кладовища» і чому дрони вилітають не з військових баз, а з наших сердець.
Стратегії духовного життя в Різдвяний піст
Чому одних молитов мало, а дієта не рятує? Порівнюємо піст з війною та спортом, вчимося у преподобного Паїсія Величковського та шукаємо способи не витрачати сили даремно.
«Грошове прокляття»: чому корупціонери не бояться пекла?
Євангельський багатій і сучасні ділки. Розбираємо, як працюють духовні закони і чому «брудні гроші» завжди ведуть до катастрофи.
Хвороба як нагорода: чому старець Паїсій називав скорботи «авансом» від Бога
Афонський старець, вмираючи від раку, запевняв: ця недуга дала йому більше, ніж роки суворої аскези. Вчимося «божественної математики» страждань.