«Сонячний» паламар у поліському храмі
Паламар Павло Оніщук. Фото: СПЖ
На околиці волинського містечка Камінь-Каширський, недалеко від українсько-білоруського кордону, в стінах старовинного храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці ще з XVIII століття збирається православна громада.
Сьогодні це цілком звичайний для поліського краю прихід: численні прихожани утримують свою церкву в ідеальному порядку, при храмі діють дві недільні школи – одна для дорослих, у другій Закон Божий вивчають діти. Настоятелю по черзі допомагають під час служби вісім паламарів.
Ось тільки в день Усікновіння глави пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна 11 вересня 2019 року, коли служба випала на робочий день, семеро з них – молоді хлопці – не змогли підійти на літургію у розпал навчального тижня.
Прислужувати священикові прийшов лише один, вільний від обов'язків учня 25-річний Павло Оніщук.
Павло – один з «дітей сонця», людей із синдромом Дауна.
Часто людям з його особливостями буває важко орієнтуватися в просторі, однак на кожну службу у храм, що став другим домом, прив'язаний до церковного життя хлопець приїздить сам – на велосипеді. «Сонячний» паламар прекрасно знає і старанно виконує свої обов'язки, з радістю служачи громаді, – усяке дихання нехай хвалить Господа...
– Якось у храмі йшло вінчання, про яке Павло не знав. Він проїжджав повз храм, побачив, що відкрито і звершується обряд, розвернувся і бігом переодягатися, допомагати, – розповів настоятель храму Різдва Божої Матері протоієрей Юрій Михайлов.
«Сонячний» паламар – один з найбільш старанних, відмінно знає богослужіння, він із задоволенням підтримує порядок у храмі, відвідує заняття недільних шкіл – і дитячої, і дорослої.
– Як служиться, Павло?
– Добре!
Єпархіальні відділи Української Православної Церкви, які взаємодіють з громадськими організаціями різного профілю роботи, часто беруть під опіку сім'ї, у яких виховуються діти з різними складнощами розвитку. Зазвичай «дітей сонця» і «дітей дощу», хлопців з проблемами слуху чи зору, як і більшість дітей, на службу до храму водять батьки.
Павло прийшов у храм сам, без рідних, кілька років тому, вже дорослою людиною. Та й зараз, як кажуть у громаді, з його сім'ї, крім нього самого, до церкви ніхто не приходить – він сам вибрав свій шлях.
Читайте також
Навіщо ми звертаємося до святих, якщо Бог чує нас безпосередньо?
Молитва до святих – це прохання про допомогу в темряві, коли ми самі вже не можемо піднятися до Бога.
Excel-таблиця святості і чому вона завжди руйнується
Ми таємно ведемо бухгалтерію своїх духовних перемог. А коли таблиця обнуляється зривом, ми плачемо не про Бога, а про втрачений статус доброго християнина.
Таємне джерело живої води і спасіння душі від земного полону
Людина безперервно поглинає землю заради виживання тіла. Розмова Христа біля колодязя відкриває нам гірку правду про суєту і вказує єдиний шлях до справжнього безсмертя.
Кому ми віддаємо перші п'ятнадцять хвилин ранку?
Праведний Іоанн Кронштадтський описав ранковий думскролінг так точно, наче тримав у руках смартфон. Зайдемо до нього в Кронштадт запитати: що ми робимо не так?
Коли Бог мовчить: що ми робимо не так?
Ми звикли, що у кожної кнопки є відгук. Але молячись про найгарячіше прохання в житті – ми отримуємо у відповідь тишу. Льюїс описав це так точно, що краще не скажеш.
Серафим Роуз: від порожнечі – до Істини
РПЦЗ благословила підготовку прославлення американського ієромонаха, який пройшов через невір'я, східну філософію та духовну кризу і став одним з найбільш читаних православних авторів ХХ століття.