Так лукаві ті греки чи ні?

Фрагмент комюніке Собора Елладської Церкви. Фото: Ромфея

В принципі, якщо відсторонитись від емоцій і подивитись на ситуацію далеко-далеко збоку, - вимальовується приблизно наступна картина.

По-перше, яке саме рішення прийняла сьогодні Елладська Церква з приводу українського церковного питання? Якщо перекладати усі наявні заяви та комюніке дослівно, виходить щось таке: "Ми вирішили, що будемо продовжувати вирішувати". В клаптикові документу, який прикріплено до цього допису пише наступне: "У цьому дусі рекомендую визнання нашою Церквою автокефалії Православної Церкви незалежної республіки України". Підпис - Ієронімос. Рекомендація визнати - це не визнання.

Однак, по-друге, митрополит Яннинський Максим, виступаючи перед ЗМІ, відмітив: "Ми вирішили, що архієпископ має право поминати (Епіфанія, - авт.), отже він буде це робити". Тобто, вірогідно, що під час найближчого Богослужіння, архієпископ всієї Еллади таки згадає на Великому Вході Епіфанія Думенка. Якщо так трапиться, виникає наступне запитання - як на це реагувати? Розривати євхаристичне спілкування? З ким саме? З усією Елладською Церквою чи тільки з тими архієреями ЕПЦ, які поминатимуть очільника ПЦУ? З усією ЕПЦ не розірвеш, бо ЕПЦ офіційно так нікого і не визнала.

По-третє, на сторінці глави ПЦУ у Фейсбуці було опубліковано листа, в якому він висловлює впевненість:"...що в недалекому майбутньому матиму радість відвідати близькі моєму серцю Афіни та особисто передати наші почуття любові й поваги Блаженнійшому Архієпископу Ієроніму". Тобто, якби визнання ПЦУ греками було повноцінним, то Епіфаній зі свитою вже би служили подячний молебень в Афінах і готувались до недільної Літургії з предстоятелем ЕПЦ.

Ну і останнє. Так! Греки таки лукаві. Тільки от на чию користь зіграє це лукавство цього разу, стане зрозуміло найближчим часом.

Читайте також

Куди пливемо?

Трохи загальних думок про майбутнє Православ'я в Україні.

Коли вже правоохоронці врешті припнуть тих пцушних рейдерів?!

Чому це для одних в Україні можна все, а інші вимушені захищатися?

Митрополит Онуфрий – человек безупречной жизни

Строгость к себе и милость к другим. Наверное, это важнейшая черта настоящего монаха и настоящего (архи)пастыря. Да вообще христианина!

Жить дальше в ритме ежедневного покаяния и не отчаиваться!

 Господь понимает все наши немощи. И просящего Его о помиловании, Он не отправит на муки вечные. Верю в это!

Вечная жизнь – не гипермаркет с вкусняшками и безлимитными развлечениями

Вечная жизнь  – это возможность общения с Богом, когда человек будет упиваться любовью Творца. Душа этого должна хотеть, должна быть к этому готова.

Если Евангелие истинно, то оно бесконечно важнее чего бы то ни было еще

Ставить Евангелие на службу каким-то еще задачам — даже если они представляются вам безусловно благими и очень важными — значит подразумевать, что оно не истинно.