Так лукаві ті греки чи ні?
Фрагмент комюніке Собора Елладської Церкви. Фото: Ромфея
В принципі, якщо відсторонитись від емоцій і подивитись на ситуацію далеко-далеко збоку, - вимальовується приблизно наступна картина.
По-перше, яке саме рішення прийняла сьогодні Елладська Церква з приводу українського церковного питання? Якщо перекладати усі наявні заяви та комюніке дослівно, виходить щось таке: "Ми вирішили, що будемо продовжувати вирішувати". В клаптикові документу, який прикріплено до цього допису пише наступне: "У цьому дусі рекомендую визнання нашою Церквою автокефалії Православної Церкви незалежної республіки України". Підпис - Ієронімос. Рекомендація визнати - це не визнання.
Однак, по-друге, митрополит Яннинський Максим, виступаючи перед ЗМІ, відмітив: "Ми вирішили, що архієпископ має право поминати (Епіфанія, - авт.), отже він буде це робити". Тобто, вірогідно, що під час найближчого Богослужіння, архієпископ всієї Еллади таки згадає на Великому Вході Епіфанія Думенка. Якщо так трапиться, виникає наступне запитання - як на це реагувати? Розривати євхаристичне спілкування? З ким саме? З усією Елладською Церквою чи тільки з тими архієреями ЕПЦ, які поминатимуть очільника ПЦУ? З усією ЕПЦ не розірвеш, бо ЕПЦ офіційно так нікого і не визнала.
По-третє, на сторінці глави ПЦУ у Фейсбуці було опубліковано листа, в якому він висловлює впевненість:"...що в недалекому майбутньому матиму радість відвідати близькі моєму серцю Афіни та особисто передати наші почуття любові й поваги Блаженнійшому Архієпископу Ієроніму". Тобто, якби визнання ПЦУ греками було повноцінним, то Епіфаній зі свитою вже би служили подячний молебень в Афінах і готувались до недільної Літургії з предстоятелем ЕПЦ.
Ну і останнє. Так! Греки таки лукаві. Тільки от на чию користь зіграє це лукавство цього разу, стане зрозуміло найближчим часом.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.