Рішення Синоду РПЦ по Елладі: акривія чи ікономія? Частина I

Предстоятелі Елладської і Руської Церков. Фото: СПЖ

17 жовтня 2019 року Священний Синод Руської Православної Церкви вирішив розірвати євхаристійне спілкування з представниками Елладської Православної Церкви, які будуть співслужити розкольникам з  ПЦУ або поминати ім'я глави цієї організації Епіфанія Думенка під час богослужінь.

19 жовтня в Салоніках відбулася літургія за участю патріарха Константинопольського Варфоломія, Предстоятеля Елладської Православної Церкви архієпископа Ієроніма і декількох грецьких і Фанарських митрополитів. Під час богослужіння патріарх Варфоломій зачитав ім'я Думенка серед імен предстоятелів інших Православних Церков. А після богослужіння подякував архієпископу Ієроніму за позицію в питанні створення нової української «Церкви». Деякі ЗМІ навіть написали, що ім'я глави ПЦУ внесли в диптихи ЕПЦ, а сама ПЦУ не тільки де-юре, але і де-факто отримала визнання з боку Церкви Еллади.

Однак сам Думенко і його організація ніяких заяв про визнання від Елладської Православної Церкви не робили. Більш того, глава ПЦУ повідомив на своїй сторінці у Facebook, що сподівається незабаром відвідати Афіни з офіційним візитом. А пізніше, під час перебування у США, висловив надію, що ЕПЦ завершить процес визнання ПЦУ.

У цьому контексті серед православних – як з боку духовенства, так і з боку мирян – все частіше звучать заяви, що рішення Синоду РПЦ занадто м'які, половинчасті і в кінцевому підсумку ведуть до закріплення існуючої ситуації. На їхню думку, з ЕПЦ потрібно було припиняти євхаристійне спілкування відразу після того, як з'явився документ, що підтверджує право Константинопольського патріархату надавати автокефалію. Назвемо цю позицію акривією.

З іншого боку, існує величезна маса православних, які впевнені, що Синод прийняв єдино правильне рішення і розривати євхаристійне спілкування з усією ЕПЦ поки рано. Цю позицію можна умовно назвати ікономію.

У цій статті ми спробуємо зрозуміти рішення Синоду РПЦ з точки зору ікономією.

Ікономія значить користь

У перекладі з грецької ікономія (οἰκονομία) означає дії, що допомагають найкращим чином влаштувати домашні справи.

У перші століття християнства це слово застосовували до всіх областей богослов'я, крім вчення про Святу Трійцю. Вчення про творіння світу, звістка про Боговтілення і спокутну жертву Христа, вчення про Церкву і кінцеву долю світу – все це було ікономію, або «домобудівництвом нашого спасіння».

Пізніше цей термін почали використовувати при спробі вирішення таких питань, де замість строгості потрібно було застосувати поблажливість, а буквальне дотримання канонів поступалося місце практичній користі. Знаменитий учений, історик і богослов Василь Болотов зауважив, що «канонічним слід вважати те, що корисно для Церкви» (Троїцький С. В. «Розмежування або Розкол», Париж, 1932 р. с. 33).

У «Лекціях з історії Древньої Церкви» Болотов наводить кілька випадків, коли для користі справи ієрархи йшли на певні поступки незгодним. Наприклад, єпископ Антіохійський Іоанн, розуміючи, що «Феодорит своєю кінцевою метою ставить умиротворення Церкви, надав йому право "ікономії" у найширшому сенсі, тобто уповноважив Феодорита (в конфіденційному посланні) навіть агітувати проти нього, (проти єпископа антіохійського – Ред.), якщо від цього можна очікувати користі для справи».

Ікономія не означає згоду з гріхом

З іншого боку, ікономія не повинна стосуватися області внутрішніх переконань. Людину, що вчиняє по ікономії, не можна примушувати і думати точно так же. Іншими словами, якщо священик сходить до грішника, то не тому, що виправдовує гріх або вважає його чимось нормальним, а тільки тому, що бажає принести користь грішникові, дати йому можливість одуматися, зупинитися і змінити своє життя.

Таким чином, принцип застосування ікономії диктується виключно користю для Церкви і бажанням спасти грішника. Це підхід, при якому душа людини важливіша зовнішніх правил. У цьому сенсі досить згадати бесіду Христа і блудниці, яку взяли під час перелюбу: «Ніхто не осудив тебе? І я тебе не засуджую. Іди, і більше не гріши». Ось принцип ікономії в найдовершеному своєму вигляді.

З цієї точки зору ми і розглянемо аргументи, які могли використовувати для виправдання недостатньої строгості рішень РПЦ.

1. В ЕПЦ є архієреї, які не визнають ПЦУ і не будуть цього робити

Це перший аргумент, яким, мабуть, керувався Синод. У Греції є величезна кількість ієрархів, священиків і мирян, які вважають дії Фанару в Україні антиканонічними. Особливо непримиренну позицію займають такі шановні ієрархи, як митрополити Серафим Пірейський, Серафим Кіфірський, Нектарій Корфський, Симеон Новосмірнський та інші.

Повний розрив євхаристійного спілкування з ЕПЦ означає розрив і з цими гідними пастирями Церкви Христової, а також з мільйонами простих віруючих, які не згодні з главою Фанару. Розірвати з ними – значить, відійти від своїх братів і втратити підтримку всередині Елладської Церкви.

2. В ЕПЦ є ті, хто не визначився з приводу ПЦУ

У Греції є досить велика кількість віруючих, які досіне визначилися, що таке ПЦУ. Ці люди дивляться на церковна кризу, що вибухнула, через призму боротьби за вплив у православному світі між Константинопольським патріархатом і РПЦ, тобто так, як цю проблему намагається представити Фанар.

Для них все питання ПЦУ – в гіршому випадку питання порушення юрисдикційних кордонів між Церквами. Вони не бажають розбиратися в канонічних тонкощах в питанні надання автокефалії або прийняття апеляції, їм абсолютно чуже вчення, що міцнішає, про першість Константинопольського патріарха, вони не бажають розбиратися в дійсності розкольницьких хіротоній і збереженні ними апостольського преємства. Більш того, Україна для них – далеко, а Фанар – близько. І чи варто псувати відносини з тим, хто близько і свій, заради того, хто далеко і чужий?

Позицію таких людей найкраще висловив митрополит Дімітріадський Ігнатій: «Нам не потрібні проблеми з Фанаром».

Саме тому повний розрив з ЕПЦ означає повну втрату цих людей для Церкви Христової. Адже розриваючи з ними відносини, ми не залишаємо їм іншого вибору, крім як бути з Фанаром і розкольниками.

3. В ЕПЦ дуже сильний етнофілетизм

Коли ми спостерігали за прес-конференцією трьох ієрархів ЕПЦ за підсумками Архієрейського Собору, весь час не покидала думка – як серед прихильників Фанару виявився митрополит Ієрофей (Влахос)? Відомий богослов, улюблений багатьма православними духовний письменник, автор прекрасних книг про афонських подвижників і Ісусову молитву, раптом опинився в числі найяскравіших прихильників Фанару. Як, чому?

Вся справа в тому, що серед православних греків (та й серед греків взагалі) досі жива мрія про відродження Візантійської імперії, Великої Еллади. Для таких людей, як митрополит Ієрофей (Влахос), це не просто мрія, а мета життя. І для них патріарх Константинопольський – видимий символ прийдешньої величі еллінізму. Вони дійсно впевнені, що Стамбул стане грецьким Константинополем, а патріарх – главою Православної Церкви.

Повний розрив з ЕПЦ тільки затвердить цих людей на думці, що Фанар правий, і міркувати на цю тему не має сенсу, тому що мова йде про виживання греко-еллінського світу перед лицем слов'яно-руської експансії.

Серед греків досі жива мрія про відродження Візантійської імперії, Великої Еллади. Для них це навіть не просто мрія, а мета життя.

Наприклад, під час засідань Архієрейського Собору ЕПЦ митрополит Коринфський згадав експансію руських, які «всюди будують храми за руські рублі». Що змусило протопресвітера Василія Саввопулоса задати питання: «Про які храми йдеться? Може, про храми, які побудували російські бізнесмени і безоплатно подарували Арголідській і Тамасській митрополії?»

Іншими словами, конкретних прикладів «експансії» немає, а є тільки гостре відчуття причетності до еллінського світу, яке і може мати непередбачувані наслідки для Церкви.

Згадайте слова митрополита Симеона Новосмірнського, який попереджав, що питання визнання-невизнання ПЦУ може перейти в етнічну площину і стати причиною всеправославного розколу: «Етнофілетичні критерії загрожують зайняти чільне місце в Церкві, що може привести до виникнення двох "блоків": грекомовного і слов'яномовного. Такий стан речей порушує наші православно-церковні відносини, що видно навіть неозброєним оком».

Розрив з розкольниками, у свою чергу, підкреслить, що мова йде не про бажання РПЦ самоствердитися, а виключно про бажання виправити ситуацію.

4. На Архієрейському Соборі стався «синодальний переворот»

Під час гучного Архієрейського Собору ЕПЦ, який визнав право патріарха Варфоломія надавати автокефалію, не дотримали процедуру голосування. Рішення Собору приймали не всі митрополити, а незначне коло осіб, які відстоюють інтереси Фанару всередині ЕПЦ.

За словами протопресвітера Василія Саввопулоса, на Соборі «деякі ієрархи потрапили в пастку, бо групі змовників вдалося їх переконати. І коли ця група виявила небажання більшості приймати рішення прямо зараз (як було написано в пресі), і коли вона побачила, що зібралася тільки невелика частина єпископату, то зовсім відмовилася від голосування, у якому б то не було вигляді, і оприлюднила уявні, а не дійсні рішення Собору».

Саме тому розрив євхаристійного спілкування з усією ЕПЦ тільки послужить на користь Фанару і декільком митрополитам, які представляють його погляди. Тим більше, вже після Собору цілий ряд ієрархів ЕПЦ заявили, що вони не згодні з оприлюдненим підсумковим документом.

5. Рішення про розрив відносин треба приймати з урахуванням сучасних обставин і екклезіологічної ситуації

Ще один аргумент на користь рішення РПЦ висловив митрополит Запорізький Лука (Коваленко): «В умовах останнього часу буття Церкви теж буде змінюватися». Владика процитував святого Ігнатія Богоносця, який сказав: «Де єпископ – там і Церква».

За словами митрополита Луки, це означає, що «повнота Церкви присутня в громаді, яка складається з єпископа як наступника апостолів, колегії пресвітерів і дияконів і віруючого народу, об'єднаного в євхаристійному зібранні. Ця повнота є самодостатньою і пропонує своїм членам все необхідне для засвоєння даної нам від Бога спокути. Цю істину нам важливо зрозуміти для того, щоб зберегти чистоту Православ'я в нових умовах людського співжиття. <...>

Виходячи з еклезіології священномученика Ігнатія Богоносця і древньої церковної традиції, євхаристійне спілкування повинно зберігатися в міжцерковній єдності з тими євхаристійними спільнотами, які не пішли шляхом зради своєї віри. <...>

Вірність Матері-Церкви буде свято берегти на рівні індивідуального буття кожної євхаристійної повноти, очолюваної тими єпископами, які не підуть шляхом зради. Тому Синодом РПЦ було прийнято рішення зберігати євхаристійне спілкування з тими ієрархами, які не прийняли неканонічного, розбійницького, рішення Синоду Ієрархії Елладської Православної Церкви. Це було правильне, зважене і мудре рішення».

Такі аргументи на користь ікономії, тобто, тих рішень, які були прийняті архієреями РПЦ щодо позиції Елладської Церкви по ПЦУ. Чи є аргументи на користь акривії, тобто повного розриву з Церквою, яка фактично підтримала розкольників? Є, і про них ми розповімо у другій частині статті.

Читайте також