Эмпирических доказательств тансгендерности не существует
Мать настаивает на операции по смене пола для своего 6-летнего сына. Фото: КП
Читаю историю про 7-летнего мальчика, которого мама считает девочкой и собирается производить процесс «перемены пола», а папа (разведенный) против. Все доводы сторон основаны на сообщениях родителей о поведении ребенка. То есть –что было известно и раньше – никаких объективных, эмпирических данных для установления того, что человек «трансгендер» – не существует. Ни какие бы то ни было осмотры, ни какие бы то ни было анализы не могут определить ребенка как транс- или «цисгендера».
Возникает вопрос - а как идеологически подкованная мама и ее сторонники могут быть уверены, что не совершают ужасной ошибки и не наносят страшного ущерба ребенку, который вовсе не «девочка, родившаяся в мужском теле» ?
Насколько можно понять, объективно, эмпирически никак.
Это вопрос веры. Причем если бы эта вера была религиозной, а не идеологической, мы имели бы маму – адепта секты священных скопцов, и скептика – папу, все светские и атеистические ресурсы бы криком исходили о безумии религии, о belief without evidence, и о страшном child abuse. Но так как секта чисто секулярная, вопиют всякие консерваторы, а Ричарда нашего Докиза и иже с ним как-то не слышно.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.