Об осиновых крестиках и серебряных пулях
Всемогущий Господь защитит от зла без осины и без пуль. Фото: Facebook
Что-то вспомнилось накануне Холуина...
Зашел как-то я в нашу иконную лавку как раз в тот момент, когда лавочнице нужно было ненадолго отлучиться. Тут входит посетительница малоцерковного вида и решительно спрашивает: «У вас осиновые крестики есть?». Я, поняв, из какой оперы вопрос, совершенно серьезно отвечаю: «Нет, остались только серебряные пули…»
Нужно было видеть всю гамму эмоций, которые буквально бегущей строкой отобразились на её лице – изумление, испуг, любопытство и опять испуг. Но в текстовую версию ничего из эмоций не конвертировалось, и она, испуганно пробормотав: «Спасибо, не надо», спешно покинула лавку...
О чем это я? Не читайте всякую псевдодуховную дрянь. Читайте Евангелие и старайтесь жить по нему.
И Всемогущий Господь защитит от зла без осины и без пуль.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.