У цій заповіді Божій – ключ до щастя
Фото: Socratify.net
Перша заповідь Божа, без якої неможливо сходження до інших, говорить: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією силою твоєю» – ось перша і найбільша заповідь.
Любов до Бога – природна потреба нашої душі, вона закладена в кожному з народження, прагнення до Бога дано нам разом з життям. Любов до Бога проявляється постійно і повсюдно: в пошуку прекрасного, в захопленні Божим світом, природою, її гармонією і красою, в повазі і шануванні старших, батьків, педагогів, тих, хто нас виховав і виростив. Любов до Бога закладена в творчості, в спробі знайти досконалу лінію, звук, слово. Вона є основою справжньої дружби, щирої любові, будь-якого доброго діла.
Прекрасним і гідним любові може бути тільки добро, а благ один Бог.
До доброго і благого все прагнуть, а значить, свідомо чи несвідомо всі прагнуть до Бога.
У разі зникнення такого прагнення людину покидає життя, радість, любов, натхнення, навіть якщо вона ще автоматично існує. Зубожіння любові – найстрашніше зло для душі.
Бог створив людину за образом і подобою, відкривши їй шлях до богопізнання. І за всі Свої милості і благодіяння, незліченні дари Творець нічого не вимагає натомість, задовольняючись лише нашою любов'ю.
Але як проявити свою любов до Бога? Прагнути виконувати волю Божу. Вона відкрита нам в заповідях, Святому Письмі. Господь Сам сказав нам: «Якщо ви Мене любите, дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін.14: 15).
Намагатися не забувати про Божі милості, незаслужені дари, невпинно славити і дякувати Подавця всіх благ. Пом'якшувати серце своє милостинею і великодушністю: прощати кривдників, допомагати нужденним, співчувати бідним. Як ніщо не може перервати Божої любові до нас, так ніщо не повинно затьмарити Бога в нашому серці. Все, що змушує нас забути про Бога, веде до загибелі душі.
Читайте також
Як правильно проводити Радоницю і зберігати пасхальні традиції?
На питання СПЖ відповідає відомий київський духівник, почесний настоятель і будівничий київського Ольгинського храмового комплексу протоієрей Всеволод Рибчинський.
Чесний сумнів: чому нас навчає апостол Фома
Чому сумнів – це не гріх, а шлях до Бога? Роздум про віру як Дар, феномен апостола Фоми і про те, чим небезпечний вакуум в людській душі.
Окам'яніння серця: як не звикнути до чужого болю
Ранок починається зі стрічки новин, де за цифрами зникає людина. Як захисна броня серця непомітно стає загрозою для нашої віри та людяності.
Дорога до Емауса: чому Бог іде поруч, коли ми здаємося
Учні біжать з Єрусалима, розчавлені горем. Але Христос не зупиняє їх, а просто йде поруч – до самої вечері, де хліб змінить усе.
Святитель Лука Кримський: як не втратити віру в Церкву через людей
Важко бачити в храмі легкодухість. Шукаємо опору в листах святителя Луки – хірурга, який вижив у засланнях, але задихався в «духовній пустелі» серед своїх.
Зламані двері: чому після Пасхи ми досі помираємо
Світ не помітив Воскресіння. Ринки працювали, а в стіні смерті в цей час з'явилися двері.