Ми знаємо, чим все закінчиться

Єрусалимський храм. Реконструкція. Фото: pravoslavie.ru

Христос прийшов на Землю для того, щоб зруйнувати всі перегородки, перешкоди і розділення. Апостол Павло використовує зримий і зрозумілий для всіх образ Єрусалимського храму, який мав кілька приділів, кожен з яких був нижче попереднього. Був двір язичників, потім жінок, далі ізраїльтян, після священиків і нарешті Святая Святих. Кожен двір був відокремлений один від одного перешкодою. Апостол Павло пише, що Христос, прийшовши на землю, зруйнував всі ці розділенняу «Плоттю Своєю», поєднавши в Самому Собі весь Космос. Скасувавши всі розділення, Христос об'єднав в собі «всіх і вся», створивши з цієї різниці єдину Нову Людину. Нову не за часом (неос), а за якістю (кенос) – це слово використовує апостол.

Святитель Іоанн Златоуст приводить до порівняння дві статуї, срібну і свинцеву, які після переплавки перетворилися в одну золоту. Христос не тільки в собі поєднав весь світ, але і переплавив його в якусь нову за якістю і змістом сутність. І в цій Новій Боголюдині Христі ми маємо доступ до Бога-Отця.

Розірване, роз'єднане людство тепер має можливість отримати єдність один з одним у Бозі. Але ця єдність досягається не механічним з'єднанням, і навіть не спільною організацією і управлінням, а спільністю любові до Христа і один до одного. Важлива думка апостола Павла в тому, що на цю любов і єдність вже не має ніякого впливу національна, етнічна, класова або соціальна різниця між людьми. Не мають значення навіть статеві і вікові відмінності. Не може бути Православ'я національною релігією. Так само, як і національність не визначається вірою.

Розірване, роз'єднане людство тепер має можливість отримати єдність один з одним у Бозі.

Єдність земного й небесного світу в Христі вимагає того, щоб людина відмовилася від своїх претензій на самоствердження, а зосередив усі свої зусилля на Богопізнанні. Бог включив світ у свій рятівний задум, в центрі якого стоїть людина. У світу є своя програма, яка розгортається як пергаментний лист у часі, залучаючи в свою історію все нові і нові сюжети. Але останній рядок життя світу вже написаний. «Земля та діла, що на ній, погорять...» (2 Пет. 3:10).

Сьогодні, буквально у нас на очах, світ проходить свій заключний відрізок біблійного часу, про який Спаситель говорив ще дві тисячі років тому: «І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне» (Мф. 24:12). Життя Церкви, як і взагалі питання сенсу життя і спасіння, вийшли за межі інтересу більшості людей. Період духовно-християнського «припливу» змінився «відлливом». Йде відтік, зростає відчуженість людей один від одного і від Бога одночасно. З колись Єдиного Соборного Церковного організму сколюються окремі частини для того, щоб бути складеними навколо іншого богоборчого центру.

Очевидно, таких «сколів» буде чим далі, тим більше. Беруться в обіг не масивні брили, а лише вінчають їх невеликі вершини адміністративних центрів, але і цього достатньо для того, щоб вважати, що та чи інша духовна «висота» взята.

Не може бути національною релігією Православ'я. Так само, як і національність не визначається вірою.

Для нас важливо розуміти, що книга земної історії була написана, прочитана і покладена в шафу Промислу Божого задовго до появи самого світу і людини. Вона була присутня одвічно в задумі Божому. І в цій товстій книзі була написана історія кожного з нас. Тому не потрібно бентежитися і тим більше обурюватися тим, що зараз відбувається в світі. Все йде за заздалегідь визначеним і затвердженим Богом планом. Творіння являє собою таємницю задуму Божественної Любові.

Господь одночасно і присутній у потаємних глибинах створеного, і нескінченно не схожий з ним. Світ земний і горній – це лише один із способів вираження Богом Самого Себе. Людина покликана до розумного розподілу світу. Як би не було тяжко, сумно і боляче дивитися на те зло, в яке чим далі, тим глибше занурюється наш світ, потрібно не забувати про те, що Таємниця Волі Божої нам вже відкрита. І вона полягає в тому, що при настанні повноти часів (тобто коли часу вже не буде) все небесне і земне (світ вищий і нищий) будуть з'єднані у Христі (Еф. 1:9-10). І Бог «був у всьому все» (1 Кор. 15:28).

Для нас важливо зовсім інше. Не випасти з того рятівного кола, в якому ми перепливаємо життєве море нашого часу. А це коло є – Церква Христова.

Ми не можемо навіть уявити свого подиву й захоплення, коли нам буде відкрита та мудрість, з якою Бог керував історією, коли ми дізнаємося і про ті значення, які були вкладені в Його дії. Зараз ми бачимо лише зовнішній хід подій, дуже мало розуміючи їхній зміст і суть. Тому і ходимо вірою, а не веденням. Але нам і не треба розгадувати незрозумілий і загадковий ребус історичних фактів і значень подій. Для нас важливо зовсім інше. Не випасти з того рятівного кола, в якому ми перепливаємо життєве море нашого часу. А це коло є – Церква Христова.

Читаючи коментарі під деякими новинними публікаціями на православних сайтах, я з подивом і здивуванням знаходжу там багато такого, чого не повинно бути в нашому серці і в помині. Як же легко, виявляється, диявол може зловити на свій гачок православну людини. Для цього достатньо просто викликати рефлекс осудження, обурення, ненависті на ті чи інші негативні події церковного життя. Але хіба цьому нас вчить Спаситель? Хіба такі заповіді Він нам залишив?

«Друг» – ось як звернувся до Іуди Христос. І Він це сказав не «автоматично» і не формально. Навіть своєму зраднику Спаситель простягав руку дружби, бо в Його серці жила щира любов до нього. Якщо ненависть хоча б до однієї людини затьмарить нашу душу, ми вже не зможемо бути з Христом. Чи варто залишати Христа заради того, щоб озлобитися і вилаяти Його ворогів?

Тому Господь нас і попереджає: «Благословляйте, а не проклинайте», «Любіть тих, хто вас ненавидить». Іншого шляху до спасіння у нас немає.

Читайте також