Забыто состояние неуверенности в себе, но уверенности в Боге!
В православном храме. Фото: Благовест
Почему люди охладевают, выгорают, даже расхлябанней становятся с годами по отношению к храму, к священнику?
Потому что забыто состояние неуверенности в себе, но уверенности в Боге!
С годами «воцерковления» становится известно, где свет включать, у кого ключи от кассы и где веник стоит, какое настроение у настоятеля и «на какой козе подъехать» к нему и храм становится территорией домашнего быта - вот и постигают потом беды, еще больше, чем были до первого шага через порог церковный.
Каждому из нас, архиереям, священникам и мирянам, важно вспоминать те годы и часы в те дни, когда только открывали завесу, за которой жила Тайна! Тайна так и осталась Тайной, только люди к ней не лицом стоят...
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.