Церква Святкує Різдво Христове

Фреска «Поклоніння волхвів». Фото із відкритих джерел

Господь наш Іісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії в царювання імператора Августа (Октавія) в місті Віфлеємі. 

Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якої відносилася тоді і Палестина. У євреїв був звичай вести народний перепис колін, племен та родів, всяке коліно й рід мали свої певні міста і праотцівські місця, тому Преблагословенна Діва і праведний Йосип, як вихідці від роду Давидового, повинні були йти до Віфлеєму (місто Давида), щоб внести свої імена в список підданих кесаря. 

У Віфлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця в міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не тільки земної величі, але навіть звичайної зручності – народився Спаситель, Спаситель світу. «Таїнство дивне бачу і преславне, – з подивом оспівує Свята Церква, – Небо – вертеп; Престол Херувимський – Діву: ясла – вмістилище, в них же возлежить невміщуваний Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Безболісно народила Богонемовля Пресвята Діва, Сама, без сторонньої допомоги, «повила Його й поклала в яслах» (Лк. 2). 

Але серед опівнічної тиші, коли все людство охоплено було найглибшим гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, що були на нічній сторожі у свого стада. Їм з'явився Ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: се бо благовіствую вам велику радість, яже буде всім людям, бо народився вам днесь Спаситель, Іже є Христос Господь, у граді Давидовому», і смиренні пастирі перші удостоїлися вклонитися заради спасіння людей Тому, що зійшов до «рабія зрака». 

Крім благовістя ангельського віфлеємським пастирям, Різдво Христове чудесною зіркою повідано було волхвам «зіркословцям», і в особі східних мудреців весь язичницький світ, незримо для нього самого – став на свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши в храмину, де було Немовля, волхви – «припавши поклонилися Йому, і відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото і ладан і смирну» (Мф. 2,11). 

На згадку Різдва у плоті Господа нашого Іісуса Христа встановлено Церквою свято. Початок його відноситься до часів апостолів. 

В Апостольських Постановах сказано: «Зберігайте, браття, дні святкові, і по-перше день Різдва Христового, яке так святкується вами в 25 день десятого місяця" (від березня). Там же, в іншому місці сказано: "День Різдва Христового так святкують, в оньже невідана благодать дана людям народженням Божого Слова з Марії Діви на порятунок світу». У II столітті на день Різдва Христового 25 грудня вказує святитель Климент Олександрійський. У III столітті про свято Різдва Христового, як про минуле раніше, згадує святий Іполит Римський, призначаючи читання Євангелія в цей день з 1 глави від Матвія. 

Відомо, що під час гоніння християн Максиміаном, в 302 році, нікомідійські християни в саме свято Різдва Христового спалені були в храмі в числі 20000. 

У тому ж столітті, коли Церква після гоніння отримала свободу віросповідання і стала панівною в Римській імперії, свято Христового Різдва знаходимо у всій Вселенській Церкві, як можна бачити з повчань святого Єфрема Сиріна, святителів Василя Великого, Григорія Богослова, святителя Григорія Нісського, святителів Амвросія, Іоанна Златоуста та інших отців Церкви IV століття на свято Різдва Христового. 

Святитель Іоанн Златоуст у слові своєму, яке він говорив у 385 році, називає свято Різдва Христового древнім і дуже давнім. У тому ж столітті на місці печери Віфлеємської, прославленої народженням Іісуса Христа, рівноапостольна цариця Олена побудувала храм, про велич якого багато старався державний її син. 

У Кодексі Феодосія, виданому в 438 році, і Юстиніана – в 535, викладається закон про загальне святкування Дня Різдва Христового. У цьому сенсі, ймовірно, Никифор Калліст, письменник ХIV століття, у своїй історії говорить, що імператор Юстиніан в VI столітті встановив святкувати Різдво Христове по всій Землі. 

В V столітті Анатолій, патріарх Константинопольський, у VII – Софроній і Андрій Єрусалимські, у VIII – святі Іоанн Дамаскін, Косма Маїумський і Герман, Патріарх Царгородський, в ІХ – преподобна Касія та інші, імена яких невідомі, написали для свята Різдва Христового багато священних піснеспівів, що вживаються нині Церквою для прославлення світлої події. 

Утім, у перші три століття, коли гоніння притісняли свободу християнського богослужіння, в деяких місцях Сходу Церквах Єрусалимської, Антіохійської, Олександрійської та Кіпрської – свято Різдва Христового з'єднувалося зі святом Хрещення 6 січня, під загальним ім'ям Богоявлення. 

Причиною цього, ймовірно, була думка, що Христос хрестився в день Свого народження, як можна укладати про це зі слів святителя Іоанна Златоуста, який в одній із своїх бесід на Різдво Христове каже: «не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням, але той, в який Він хрестився». До такої думки могли подати привід слова євангеліста Луки, який, говорячи про хрещення Іісуса Христа, свідчить, що тоді «Іісус мав років із тридцять» (Лк. 3, 23). Святкування Різдва Христового разом із Богоявленням у деяких Церквах східних тривало до кінця IV століття, в інших – до V або навіть до VI століття. Пам'яткою стародавнього з'єднання свят Різдва Христового та Богоявлення донині в Православній Церкві служить справжня схожість у відправленні цих свят. 

Тому й іншому передує Святвечір, з однаковим народним переказом, що в святвечори слід постувати до зірки. Чин Богослужіння в навечір'я обох свят і в самі свята абсолютно однаковий. 

День Різдва Христового здавна зарахований Церквою до великих двунадесятих свят, згідно з Божественним свідченням Євангелія, що зображує святкову подію найбільшою, найвеличнішою і чудовою. «Се благовіщу вам, – сказав Ангел віфлеємським пастирям, – радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме. І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!

І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано» (Лк. 2, 10-20). Так Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайна, супроводжувалося чудовою звісткою пастирів і волхвів про всесвітню радість для всіх людей, «яко народився Спас», Ангельським славослів'ям народженому Спасу, поклонінням Йому пастирів і волхвів, побожним здивуванням багатьох, чули слова пастирів про народжене Отроча, славою і похвалою Його від пастирів. 

Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви в своїх Богомудрих Писаннях зображують свято Різдва Христового найбільшим, всесвітнім і радісним, яке служить початком і підставою для інших свят.

Джерело: Офіційний православний церковний календар РПЦ.

Читайте також