Накануне Рождества УПЦ принимала детей Донбасса, ПЦУ захватывала храмы
Детей Донбасса принимают монастыри и лавры УПЦ. Фото: С. Рыжков
Оттенки Праздника, простите.
Накануне Рождества, Украинская Православная Церковь, силами монастырей, священства и мирян принимает полторы сотни детишек из т.н. красной зоны Донбасса. Это там, где смерть ближе всего.
Это те дети, которые уже почти шесть лет слышат от взрослых бла-бла про мир, а видят бомбы и пули. Это те малыши, некоторые из которых впервые в своей жизни выбрались на мирную территорию Украины. Это те маленькие сердечки, многие из которых впервые на Рождество спят без опаски.
Принимает Киев, принимает Почаев. На русском и украинском. Потому что слово Бог на этих языках пишется одинаково. Как и слово добро. И любовь людей сближает на всех языках мира.
В это время ПЦУ захватили очередной храм. В селе Гринява (Ивано-Франковская обл.), вместе с воскресной школой и церковным домом. И напали на дворы священников УПЦ. В селах Стенка (Тернопольская обл.) и в селе Маща (Ровенская обл.). Это из свежих примеров, январских. Видимо на годовщину томоса.
«По плодам их узнаете их. Собирают ли с терновника виноград или с репейника смоквы?» (Евангелие от Матфея 7:16)
Прости им, точно не ведают…
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади