Мета справжньої Церкви служити, а не боротися
Филарет Денисенко и Епифаний Думенко. Фото: Фокус
Останнім часом Епіфаній (ПЦУ) і Філарет (УПЦ КП) дали низку інтерв’ю. Зокрема, Епіфаній в них говорить, що вони будуть боротися за подальше визнання своєї структури. Вони боряться проти УПЦ, забираючи наші приходи, боряться проти РПЦ, «руского міра», а тепер ще й проти самого Філарета і т.д. Одним словом, боряться.
Філарет зі свої сторони також заявляє про боротьбу як з ПЦУ, яка знаходиться в залежності від Константинополя, так і з УПЦ, яка за його словами залежить від Москви. І в свій 91 рік він відчуває новий прилив сил, як сказав про це в недавньому інтерв'ю на ЗІКу.
Очевидно, що сенс існування і першого і другого і їхніх структур полягає у боротьбі. Вони боряться. А приводів для боротьби знаходять багато й кожен день. І не заспокоюються.
А хто ж служити буде? Богові і людям.
Мета справжньої Церкви служити, а не боротися.
Натомість, в риториці Блаженнішого Митрополита Онуфрія немає заяв про боротьбу з кимось з них. Хіба що про боротьбу з гріхом і дияволом. Але є слова про любов до ближнього, про терпіння ближнього, про смирення, про служіння людям і послух Богу ...
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.