Феодосій Великий: як не впасти у єресь

Фото: otrok-ua.ru

24/11 січня Церква святкує пам'ять преподобного Феодосія Великого. Святий Феодосій жив у V-VI ст. і його ім'я стоїть в одному ряду з такими древніми отцями чернецтва, як Антоній, Макарій, Пахомій, Євфимій Великі.

Прийшовши в Палестину в молодості, Феодосій оселився в печері неподалік від Віфлеєма і прикладом своїх дивовижних подвигів привернув до себе безліч ченців. Згодом місце його перебування перетворилося в монастир, а ще пізніше стало великою Лаврою. У монастирі преподобний не тільки організував суворе молитовне життя, але і побудував будинки для прочан, окремі лікарні для ченців і мирян, а також притулки для людей похилого віку.

Житіє преподобного повно яскравих і цікавих деталей: випадки прозорливості і чудотворення, вплив святого на уми імператорів, свідоцтва безмежного смирення і великої любові.

Роки Феодосія припали на надзвичайно насичений подіями і складний період церковного буття – проведення четвертого Вселенського собору і відстоювання його істин. Преподобний отець був твердим прихильником Ороса Халкідонського собору. Наприклад, коли виникла єресь Євтихія і Севера, і до неї приєднався навіть імператор, преподобний твердо встав на захист Православ'я і написав від імені пустельників викривальне послання. Це не допомогло. Тоді святий прийшов до Єрусалима і у Великій церкві, ставши на узвишші, виголосив: «Хто не шанує чотири Вселенських Собори, нехай буде анафема!». За це преподобний був засланий в ув'язнення, і повернувся тільки після смерті імператора.

На феномені монофизитства варто зупинитися докладніше. Щоб уявити собі масштаб цієї безпрецедентної трагедії в житті Церкви, потрібно знати, що в той час тільки в Єгипті налічувалося понад мільйон (!) ченців. Це вже бувло те самие велике єгипетське чернецтво, прославлене Антонієм, Макарієм, Пахомієм і багатьма іншими всесвітньо відомими подвижниками, що мали беззаперечний авторитет у духовному житті країни.

І багато хто з цих старців, подвижників, постніків і аскетів – впали у єресь!

Схід тоді кипів навколо складних богословських питань. «Наскільки Христос був людиною і наскільки Богом? Як з'єдналися у Ньому ці, здається, непоєднувані начала? Скільки було в Ньому природ, а скільки особистостей?» – ці питання в той час зовсім не носили характер абстрактних богословських міркувань. Результат дискусії визначав і віру, і молитву, і саме життя. Це дійсно було важливо.

Боголюдина Ісус зцілив в Собі людський духовно-тілесний склад і явив перший приклад обоження Собою.

Наприклад, якщо слідувати монофізитському вченню, радість християнства і виправдання чернечих надмірних аскетичних подвигів полягає в тому, що в Ісусі Христі Його Божество витіснило, перемогло людство; після Воскресіння – Він уже не людина. Отже, в Ісусі Христі кожному з нас відкрита можливість обожитися, подолавши людяність. Звідси боротьба за внутрішню людину переходить вже у поєдинок проти людської природи. Релігія любові змінюється на релігію ненависті до всього людського, закликає до боротьби з тілом як з чимось низьким і негідним.

Цьому погляду Халкидонський собор протиставив православне віровчення: людська природа і Божественна з'єдналися у Христі «неслитно, нероздільно, нерозлучно, незмінно». Боголюдина Ісус зцілив у Собі людський духовно-тілесний склад і явив перший приклад обоження Собою. Не перестаючи бути людиною, Він помер, воскрес, вознісся і перебуває з Отцем у вічності в тому ж обоженному тілі.

Якщо можна так сказати, Ісус був на 100% Бог і на 100% людина. Божество не витиснуло в Ньому людство, але зцілило його. А все, що сталося з Христом, має статися і з нами. І боротьба наша не з тілом. Єство людське само по собі є добро. Страшний гріх, страшні пристрасті, що мучать людську природу, страшні демони, що впливають на неї. З ними і веде боротьбу християнин.

Історія четвертого Вселенського Собору і житіє преподобного Феодосія Великого дають нам дуже важливий урок.

Величезна частина єгипетського чернецтва не прийняла постанов Халкидона і пішла в єресь і розкол. Занадто сильною виявилася установка на обоження через придушення в собі всього людського... Але стовпи чернецтва встояли. Одним з них і був преподобний Феодосій. А все тому, що він був не тільки великим подвижником, але і добре розбирався в богослов'ї, живо цікавився ним.

Історія четвертого Вселенського Собору і житіє преподобного Феодосія Великого дають нам дуже важливий урок.

Святитель Григорій Богослов говорив: «той, хто хоче вигнати з себе пристрасті, зобов'язаний вести аскетичний спосіб життя, а бажаючий богословствувати – повинен вивчити філософію». Трагедія монофізитства показує, що є ситуації, коли високе подвижницьке життя саме по собі недостатнє. Духовного досвіду й освіті розуму слід йти рука об руку. У деяких випадках ніякі молитовні стояння не можуть замінити, наприклад, прочитану книгу про історію Церкви. Звичайно, і книга не здатна замінити молитву. Але має бути і те й інше, в своєму місці і в свій час.

Взагалі все, що є в Церкві, має давню історію, глибокий сенс і певне призначення. Нічого тут не робиться просто так! Християнство – розумна релігія, і кожне слово і дія в ній повинно бути осмислено. Почуте і побачене в Церкві потрібно правильно зрозуміти, а зрозумівши – пережити. Безсумнівно, так було з Феодосієм Великим. Безумовно, так повинно бути і з нами.

Нехай преподобний Феодосій помолиться сьогодні про нас, щоб ми твердо зберігали Православ'я, і в той же час жили ним. Збереження віри саме по собі недостатньо. Свою віру треба знати, по вірі жити, і віру проповідувати – так, як робив це преподобний Феодосій Великий.

Часи змінюються, а завдання християнина не змінюються. І святі отці завжди будуть орієнтирами для християн усіх часів. Вони задали напрямок, проклали шлях. Дай нам Бог йти цим шляхом, не звертаючи, і нехай преподобний Феодосій буде нашим помічником.

Читайте також