Як розпізнати оману

Фото: monastery.ru

Парадоксальним фактом є те, що зроблене зло, при наявності його усвідомлення і глибокого каяття, може привести душу в рятівний стан. «Нічого Бог в нас так не шукає, як смирення»,– вчить старець Неофіт Афонський. І навпаки, добрі справи, зроблені Бога заради, можуть ізолювати душу від Бога, якщо вона при цьому буде рости в думці про себе.

Думка про себе – це і є той стан, який святі отці називають «оманою», тобто лестощами в найвищому ступені. По суті, це діагноз божевільної людини. Гордість і марнославство затьмарюють розум так, що він сприймає самого себе і світ навколо себе неадекватно. Думка про себе робить людину ще й дурнем. Неважливо, що у неї буде при цьому сім п'ядей у лобі, кілька дипломів і вчених звань. Важливо те, що душа при цьому втрачає простоту і благодать.

По суті, омана –  це гіпертрофована форма егоїзму і себелюбства, яка часто ховається за личиною ревнощів по Богу.

У православ'ї людина до цього стану приходить тоді, коли починає акцентувати увагу на собі, на своїй думці і на своїх працях. По суті, омана – це гіпертрофована форма егоїзму і себелюбства, яка часто ховається за личиною ревнощів по Богу. Основний критерій, за яким можна впізнати людину хвору оманою – це осуд. Такі люди засуджують патріарха, єпископів, духовенство, взагалі все і вся. Вони живуть цією злістю, тому що вона доставляє душі солодкість. Солодкість від своїх «ревнощів», «правоти», «мудрості». Часто люди в омані об'єднуються в групи, організовують свої блоги, ведуть сторінки, виступають в пресі та ін. Серед цих людей є чимало обдарованих, тих, кому Бог вручив багато талантів, але забули про те, що для порятунку душі потрібна любов, смирення, доброта, а не уїдливість, злість і критиканство.

У своєму житті я, на жаль, зустрічав таких людей не раз. Наприклад, в сусідній єпархії служив добре знайомий мені священик, талановитий місіонер, чудовий проповідник, який має прекрасні організаторські здібності. Як розумна людина, він бачив різного роду недоліки в управлінні єпархією, був незадоволений своїм єпископом і його оточенням. Для того, щоб придбати незалежний статус і стабільне становище, за допомогою спонсорів він побудував храм на приватній території. Цей храм належав не єпархії, а незалежній особі. Потім він пересварився з тими людьми, які йому цей храм побудували, тому що, природно, і у них виявилися недоліки.

Основний критерій, за яким можна впізнати людину хвору оманою – це осуд.

Цей священик знайшов безліч виправдань для того, щоб перейти в іншу юрисдикцію. З точки зору земної логіки всі його дії мали під собою об'єктивні причини. Але вся суть проблеми таких людей – в нерозумінні духу Православ'я, серцевиною якого є смирення і любов. Я як і раніше добре ставлюся до цієї людини і від щирого серця бажаю йому порятунку.

На Афоні давно діє негласний закон: якщо старець не схиляє послушника до гріха і не тягне його в єресь, йому потрібно в усьому підкоряться, яким би неприємним або жорстоким він не був. Найважче для нашого егоїзму – це відмовитися від своєї волі, від нав'язливої думки власного гіпертрофованого «Я». І чим розумніше, освіченіше, талановитіше це «Я», тим важче з ним впоратися. Дурню і простаку легше врятуватися, ніж розумному і начитаному. У першого немає особливого грунту для вирощування в собі гордині.

Але вся суть проблеми таких людей – в нерозумінні духу Православ'я, серцевиною якого є смирення і любов.

Смирення, яким володів митар – це, по суті, фундамент духовного життя. Воно починається з терпіння, яке дуже важко накопичити. Отець Сергій Баранов (духівник Орського Іверського монастиря) каже, що «в терпінні потрібно вчитися не напружуватися, тоді легше буде терпіти. Цей шлях потрібно проходити з м'якістю, без сердитості і розчарування. Жорсткість душі робить її ламкою. Взагалі все жорстке легко ламається, а м'яке легко гнеться. Лозу можна на дереві гнути як завгодно, і вона не поламається, а суха гілка, навіть якщо її трохи зачепити, з тріском впаде на землю».

Тому м'яка душа, перебуваючи під вітром спокус, буде гнутися, може бути навіть притискатися до самої землі, але її ніколи не вирвати з корінням.

«Що б не сталося в житті, – вчить отець Сергій, – залишайтеся м'якими, не напружуйтеся, не психуйте, не впадайте у відчай, не турбуйтеся. Бог попускає нам проходити ці стани, тому що через терпіння до нас приходить смирення. А завдяки смиренню душа наповнюється благодаттю».

Зовсім не дарма підготовка до Великого посту починається саме з Тижня про митаря і фарисея. Ця притча-урок цілющого смирення. З нього, мабуть, і почнемо.

Читайте також