Питання, яке ніколи не варто ставити Богу

Все хороше, що є в нашому житті, - незаслужений подарунок від Бога. Фото: bbc.com

Господи, за що ?! Як часто ми задаємо це питання Богу в складних ситуаціях. Але питання це – небезпечна пастка, і присутність його в життя свідчить про жалюгідний стан нашої душі. Тут важливо звернути увагу на кілька моментів.

Адресуючи це питання Всевишньому, ми спритно перекладаємо свою провину на Бога: це Він винен, що все так вийшло. Я тут ні при чому. Я – жертва. Ось це почуття жертви – чистої води лукавство, яке небезпечно і вкрай руйнівно для особистості. Але крім лукавства ми непомітно впадаємо в ще більш страшний гріх – нарікання на Бога.

У питанні до Господу «за що ?!» звучить горда несмиренність, виклик Богу, прихована упевненість в своїй перевазі над іншими, небажання задовольнятися тим, що є, переконаність, що гідний більшого. Саме з цього питання народжується внутрішній бунт проти Бога, який може закінчитися найжахливішим чином – відпадінням від Бога, відступництвом.

Слід на самому початку викорінювати цей зростаючий бур'ян в душі, рубати його під корінь. Він здатний за швидкий час розростися і забити все справжнє, добре і прекрасне в нашому серці.

Ніхто, крім нас самих, не винен. Ми своїм способом життя, ходом думки, вчинками прийшлі до того, що маємо. Все хороше, що є в нашому житті, – незаслужений подарунок від Бога, все погане – плоди наших слів і думок. Все в житті слід осмислювати, міркування – вінець чеснот. Важливо, в якому ключі осмислювати, в який бік дивитися.

Завжди слід дивитися у напрямку до Бога. Кожен день і всі події дня мають наближати нас до Нього, виводити до світла. Якщо ж ми, розмірковуючи, залишаємося в темряві своїх політичних переконань і страхів, то це не міркування, а гордовита впертість, власна думка, зведена у ранг останньої інстанції.

Всяк чоловік – брехня (Пс. 115: 2). Людині властиво помилятися, тому і не варто собі довіряти. Довіряти потрібно тільки Богу і сподіватися слід виключно на Нього.

Якщо у нас виникли труднощі, потрібно не ламати руки і кидатися задавати питання світобудови «за що?», а терміново звірити свій життєвий курс з євангельськими істинами.

КП в Україні

Читайте також

Торжество православ'я: чому за золотом риз часто ховається розчарування

Про те, чому неофіти 90-х пішли в тишу, як розпізнати «темного двійника» Церкви і де насправді шукати світло.

Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші

​Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.

Жінка, яка перемогла гріх

Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.

Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму

Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».

Покаяння царя і червоний плащ Урії

Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.

Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії

Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.