Питання, яке ніколи не варто ставити Богу
Все хороше, що є в нашому житті, - незаслужений подарунок від Бога. Фото: bbc.com
Господи, за що ?! Як часто ми задаємо це питання Богу в складних ситуаціях. Але питання це – небезпечна пастка, і присутність його в життя свідчить про жалюгідний стан нашої душі. Тут важливо звернути увагу на кілька моментів.
Адресуючи це питання Всевишньому, ми спритно перекладаємо свою провину на Бога: це Він винен, що все так вийшло. Я тут ні при чому. Я – жертва. Ось це почуття жертви – чистої води лукавство, яке небезпечно і вкрай руйнівно для особистості. Але крім лукавства ми непомітно впадаємо в ще більш страшний гріх – нарікання на Бога.
У питанні до Господу «за що ?!» звучить горда несмиренність, виклик Богу, прихована упевненість в своїй перевазі над іншими, небажання задовольнятися тим, що є, переконаність, що гідний більшого. Саме з цього питання народжується внутрішній бунт проти Бога, який може закінчитися найжахливішим чином – відпадінням від Бога, відступництвом.
Слід на самому початку викорінювати цей зростаючий бур'ян в душі, рубати його під корінь. Він здатний за швидкий час розростися і забити все справжнє, добре і прекрасне в нашому серці.
Ніхто, крім нас самих, не винен. Ми своїм способом життя, ходом думки, вчинками прийшлі до того, що маємо. Все хороше, що є в нашому житті, – незаслужений подарунок від Бога, все погане – плоди наших слів і думок. Все в житті слід осмислювати, міркування – вінець чеснот. Важливо, в якому ключі осмислювати, в який бік дивитися.
Завжди слід дивитися у напрямку до Бога. Кожен день і всі події дня мають наближати нас до Нього, виводити до світла. Якщо ж ми, розмірковуючи, залишаємося в темряві своїх політичних переконань і страхів, то це не міркування, а гордовита впертість, власна думка, зведена у ранг останньої інстанції.
Всяк чоловік – брехня (Пс. 115: 2). Людині властиво помилятися, тому і не варто собі довіряти. Довіряти потрібно тільки Богу і сподіватися слід виключно на Нього.
Якщо у нас виникли труднощі, потрібно не ламати руки і кидатися задавати питання світобудови «за що?», а терміново звірити свій життєвий курс з євангельськими істинами.
Читайте також
Громила, який став адептом любові до ворогів
Преподобний Силуан Афонський гнув залізо, пив горілку і одним ударом кулака мало не вбив людину. Зрештою він став святим.
Полуденний біс – давня назва апатії та туги
Смуток без причини – не новина для християн. Аскети півтори тисячі років тому дали цьому ворогу ім'я і описали всі його хитрощі.
Зцілення від душевної нудоти
Ми іноді плутаємо пошук євангельської правди з бажанням розквитатися з кривдником. У Нагірній проповіді Христос пропонує людині ковток живої води, що повертає життя.
Пастка лжепатріотизму і духовна мужність в епоху гонінь
Справжня любов до Батьківщини починається з перемоги над власними пристрастями. Погляд православного клірика на вірність Богу, хитрощі політиків і спокуси кар'єри.
Святий з нестерпним характером
Блаженний Ієронім Стридонський сварився з друзями, ображав опонентів і зривався на всіх – і цей нестерпний книжник дав Заходу Біблію, яку читали тисячу років.
Якщо молитва вкрилася кригою – це не наша провина
Коли канони давно читаються самими лише вустами, а серце мовчить, немов камінь, – це ще не відпадіння від Бога. У цього холоду є давня назва, і через нього проходили навіть найпалкіші молитовники.