Найдивовижніша євангельська притча

Повернення блудного сина, Рембрандт, бл. 1666-69, Ермітаж. Фото: wikimedia.org

Бог є Любов – вчить нас Святе Письмо. Однією з ілюстрацій цієї істини є притча про Блудного Сина, яку ми читаємо цього недільного дня. Людині, яка забула про любов, яка не вміє і не може любити, значно зручніше представляти Бога як Верховного Суддю, невблаганного прокурора, який на Страшному Суді буде детально вивчати кримінальну справу кожного з нас. Юридичне богослов'я вселяє нам тваринний страх перед цим вселенським трибуналом, тим більше всі ми розуміємо, що виправдовуватися нам нічим.

Нам і справді дуже страшно. Тому що ми бачимо себе немічними і обкладеними з усіх боків виразками гріхів. Як ми не намагаємося від них позбутися, у нас все одно нічого не виходить. Ми сумуємо, боїмося, є малодушними, в нашому серці немає миру і спокою в скорботах.

Радує одне. Є люди, які дізналися про Бога не з підручників з богослов'я, а на особистому досвіді. У них вийшло з Ним особисто встановити взаємостосунки. Вони кажуть, що Бог зовсім не такий, яким ми Його собі часто уявляємо. Преподобний Силуан Афонський втішає нас:

«Про, якби знав весь світ Господа, і як Бог нас любить, і яка солодка Його любов...»

Західні схоластики втратили цю любов у юридичних формулах спокути, захопившись буквою Священного Писання. А преподобні отці осягали Бога Благодаті, яку вони від Нього отримували.

«Як Господь нас любить, і лагідно, без докору, приймає нас. Солодко душі з Господом. Від імені любові Його тане душа людини» (преп. Силуан Афонський).

В земному світі різні почуття і переживання названі любов'ю. Але є серед них і та, яка ближче за всіх до Божественної любові. Це любов матері до дитини. Може так статися, що її син виросте недолугим. Він може стати злою і недоброю людиною. Але яким би він не був, мати все одно буде продовжувати його любити і жаліти. Вона не раз говорила йому як потрібно правильно жити, наставляла, напучувала, але він не слухав.

Мати не може нічого змінити, син зробив свій вибір. Вона буде чекати і сподіватися, що він зміниться, схаменеться, виправиться, що він зможе повернутися в рідний будинок і жити в ньому з миром. Напевно, так Бог чекає кожного з нас.

«Коли душа пізнає любов Божу Духом Святим, тоді вона ясно відчуває, що Господь нам Батько, найрідніший, найближчий, найдорожчий, найкращий» (преп. Силуан Афонський).

Ми ріжемо гріхами свою душу, сіємо в світі зло і ненависть, живемо в запалі пристрастей, забуваючи про те, що Бог чекає на нас так само, як чекав Батько блудного сина. Він нас любить. Інакше навіщо б Він стільки вистраждав заради нас. Бог став людиною, терпів тортури, страждання, помер, спустився в найпохмуріші глибини пекла для того, щоб врятувати кожну душу. Нас ще не було в живих, ми ще не народилися, а Христос вже терпів муки за ті гріхи, які ми потім будемо робити. І досі Він продовжує страждати заради нас.

Кожне зло, зроблене нами, це ще одна крапля крові, це ще один удар і Його стогін. І все це заради мене одного.

«Коли людина віддасть своє серце Богові, тоді й розум її охоплений любов'ю Божою, і серце тремтить від радості. А коли любов Божа більша, ніж може вмістити серце, тоді дзвін серця чують навколишні, оскільки в цьому стані бере участь і тіло...» (преп. Паїсій Святогорець).

Далека країна, в яку пішов блудний син – це світ, в якому ми живемо. А сам блудний син – це наш розум, який блукає світом, шукаючи в ньому їжі для свиней. Він блукає всюди, викопуючи з бруду їжу відчуттів і насолод.

Отчий Дім, в якому нас чекає Небесний Батько – це наше серце. Розуму треба повернутися в нього, знайти туди дорогу. Для цього необхідно розуму відліпитися від цього світу, зненавидіти його й піти в тишу внутрішньої людини. А там, запаливши світильник безперестанної молитви, шукати дорогу в Отчий дім серця.

Читайте також

Заповіт святителя Луки: про тихі компроміси

Архієпископ Лука пройшов через тортури і заслання, але наприкінці життя зіткнувся з іншим випробуванням – «ввічливим» тиском епохи. 

Мати-Земля: екологія як космічна літургія

​Екологічна криза – це симптом духовної хвороби. Про те, чому Земля – це величезний храм, а людина – священник, покликаний берегти творіння.

Як правильно проводити Радоницю і зберігати пасхальні традиції?

​На питання СПЖ відповідає відомий київський духівник, почесний настоятель і будівничий київського Ольгинського храмового комплексу протоієрей Всеволод Рибчинський.

Чесний сумнів: чому нас навчає апостол Фома

​Чому сумнів – це не гріх, а шлях до Бога? Роздум про віру як Дар, феномен апостола Фоми і про те, чим небезпечний вакуум в людській душі.

Окам'яніння серця: як не звикнути до чужого болю

Ранок починається зі стрічки новин, де за цифрами зникає людина. Як захисна броня серця непомітно стає загрозою для нашої віри та людяності.

Дорога до Емауса: чому Бог іде поруч, коли ми здаємося

Учні біжать з Єрусалима, розчавлені горем. Але Христос не зупиняє їх, а просто йде поруч – до самої вечері, де хліб змінить усе.