Митрополит Антоній: Про те, для чого ще потрібен Великий піст
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: СПЖ
Час посту – це час самоаналізу і підведення підсумків. Частина нашого життя вже прожита, можливо, більша її частина. Як ми оцінюємо прожиті дні? Для чого живемо далі?
Всі ці питання вимагають відповіді не на бігу. Потрібно знайти час і зупинитися, задуматися, розглянути себе ближче, спробувати зрозуміти, чим ми наповнені, чим живемо. І Великий піст – найкраща пора для цього. Час, коли земний хід сповільнюється, а духовний посилюється.
Багато що в нашому житті залежить від тієї обстановки, від того суспільства, в якому ми обертаємося, опиняємося. Найчастіше ми вибираємо собі друзів, коло спілкування для того, щоб тільки розслабитися, і при цьому не думаємо про наслідки, не думаємо про те, до чого призведе подібна дружба.
Якщо нас оточують люди добрі, ми прагнемо до добра, якщо нас оточують люди святі, ми прагнемо до святості, але якщо нас оточують люди зовсім інших звичаїв, то ми вимушено намагаємося бути схожими на них, можливо, всередині ми інакші, але ми перелаштовуємося, підлаштовуємось, перекроюємо себе, сміємося над тим, що свято – взагалі, йдемо на компроміс із совістю, з внутрішніми установками тільки для того, щоб відповідати очікуванням обраного нами товариства.
Злі спільноти перекручують звичаї.
Є такий вислів преподобного Паїсія Святогорця: «Якщо є у тебе необхідність в дружбу після Бога, якщо тобі все ж ще важко жити самому з Богом, то подружися зі святою людиною, але якщо немає в близькості від тебе святої людини, то подружися із диким звіром».
Завдання складне, оскільки всі ми живемо в суспільстві, і нам регулярно потрібно взаємодіяти і спілкуватися, треба вирішувати якісь важливі питання, справи, нести різні послухи. Спілкуватися можна, навіть з великою кількістю людей, але не обов'язково дружити з такими людьми, зближуватися, бо найчастіше така дружба призводить до дуже поганих наслідків.
Нехай наступний Великий піст стане новою точкою відліку в нашому житті, життя доброго і радісного у Христі. Нехай Господь зміцнить нас у прагненні бути краще, нехай допоможе нам бути з тими людьми, хто надихне нас і зміцнить своїм прикладом на шляху спасіння.
Читайте також
Чому совість не лікується терапією
Ми навчилися розуміти причини своїх травм, але о третій годині ночі стара провина все одно повертається. Розмова про те, де закінчується психологія і починається покаяння.
Як великий логік став «світським ісихастом»
75 років тому помер Людвіг Вітгенштейн. Чому один з головних філософів XX століття стверджував, що найважливіше в житті не можна описати словами та доказами?
Що робити, коли Бог не вписується в наш графік?
Коли дзвінок у вихідний викликає гнів, зачіпається наше самолюбство. Вчимося у Іоанна Кронштадтського перетворювати роздратування на любов і знаходити ресурси там, де їх, здається, немає.
Жони-мироносиці: віра серця, що перемогла розум
Чому розум апостолів зазнав краху перед Голгофою, а жіноча природа виявила мужність? Урок Жінок-мироносиць про зустріч з Богом і залишену Плащаницю.
Логіка любові: чому дружини-мироносиці випередили апостолів
Жони-мироносиці пішли до Гробу всупереч страху і сторожі. Чому їхня любов виявилася вищою за чоловічий розрахунок, і як цей подвиг повторюють сучасні християнки.
«Потрібно дякувати Богу за випробування і гоніння»
Інтерв'ю з митрополитом Черкаським і Канівським Феодосієм (Снігірьовим) про те, як зберегти вірність Христу в сучасних умовах.