Митрополит Антоній: Про те, для чого ще потрібен Великий піст
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: СПЖ
Час посту – це час самоаналізу і підведення підсумків. Частина нашого життя вже прожита, можливо, більша її частина. Як ми оцінюємо прожиті дні? Для чого живемо далі?
Всі ці питання вимагають відповіді не на бігу. Потрібно знайти час і зупинитися, задуматися, розглянути себе ближче, спробувати зрозуміти, чим ми наповнені, чим живемо. І Великий піст – найкраща пора для цього. Час, коли земний хід сповільнюється, а духовний посилюється.
Багато що в нашому житті залежить від тієї обстановки, від того суспільства, в якому ми обертаємося, опиняємося. Найчастіше ми вибираємо собі друзів, коло спілкування для того, щоб тільки розслабитися, і при цьому не думаємо про наслідки, не думаємо про те, до чого призведе подібна дружба.
Якщо нас оточують люди добрі, ми прагнемо до добра, якщо нас оточують люди святі, ми прагнемо до святості, але якщо нас оточують люди зовсім інших звичаїв, то ми вимушено намагаємося бути схожими на них, можливо, всередині ми інакші, але ми перелаштовуємося, підлаштовуємось, перекроюємо себе, сміємося над тим, що свято – взагалі, йдемо на компроміс із совістю, з внутрішніми установками тільки для того, щоб відповідати очікуванням обраного нами товариства.
Злі спільноти перекручують звичаї.
Є такий вислів преподобного Паїсія Святогорця: «Якщо є у тебе необхідність в дружбу після Бога, якщо тобі все ж ще важко жити самому з Богом, то подружися зі святою людиною, але якщо немає в близькості від тебе святої людини, то подружися із диким звіром».
Завдання складне, оскільки всі ми живемо в суспільстві, і нам регулярно потрібно взаємодіяти і спілкуватися, треба вирішувати якісь важливі питання, справи, нести різні послухи. Спілкуватися можна, навіть з великою кількістю людей, але не обов'язково дружити з такими людьми, зближуватися, бо найчастіше така дружба призводить до дуже поганих наслідків.
Нехай наступний Великий піст стане новою точкою відліку в нашому житті, життя доброго і радісного у Христі. Нехай Господь зміцнить нас у прагненні бути краще, нехай допоможе нам бути з тими людьми, хто надихне нас і зміцнить своїм прикладом на шляху спасіння.
Читайте також
Дияконські будні: невидима праця за зачиненими дверима вівтаря
Про те, що приховано від очей парафіян, як готується Літургія і чому диякон приходить до храму, коли місто ще спить.
Скляна стіна: як маніпуляція в храмі краде свободу і підміняє Бога
Маніпуляція – давній інструмент виживання. Але зустрічаючись у Церкві, вона краде у людей дорогоцінний дар свободи.
Небесний політ отця Руфа: історія льотчика, який став лаврським насельником
Відмовившись від кар'єри заради Бога, він пройшов через в'язниці та забуття, щоб стати молитовником Києво-Печерської лаври.
Шпигун Бога: тринадцять діб під лампою
У камері ташкентського НКВС професор хірургії пройшов через «операцію», якої немає в медичних підручниках. Історія тринадцятиденного допиту святителя Луки.
Демон на порозі: що Каїн знав про молитву
Авель не вимовляє в Біблії жодного слова. Чотири глави – і повна мовчанка. Його єдина промова – голос крові із землі. Але іноді тиша говорить точніше за будь-які слова.
Торжество православ'я: чому за золотом риз часто ховається розчарування
Про те, чому неофіти 90-х пішли в тишу, як розпізнати «темного двійника» Церкви і де насправді шукати світло.