Митрополит Антоній: Про те, для чого ще потрібен Великий піст
Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: СПЖ
Час посту – це час самоаналізу і підведення підсумків. Частина нашого життя вже прожита, можливо, більша її частина. Як ми оцінюємо прожиті дні? Для чого живемо далі?
Всі ці питання вимагають відповіді не на бігу. Потрібно знайти час і зупинитися, задуматися, розглянути себе ближче, спробувати зрозуміти, чим ми наповнені, чим живемо. І Великий піст – найкраща пора для цього. Час, коли земний хід сповільнюється, а духовний посилюється.
Багато що в нашому житті залежить від тієї обстановки, від того суспільства, в якому ми обертаємося, опиняємося. Найчастіше ми вибираємо собі друзів, коло спілкування для того, щоб тільки розслабитися, і при цьому не думаємо про наслідки, не думаємо про те, до чого призведе подібна дружба.
Якщо нас оточують люди добрі, ми прагнемо до добра, якщо нас оточують люди святі, ми прагнемо до святості, але якщо нас оточують люди зовсім інших звичаїв, то ми вимушено намагаємося бути схожими на них, можливо, всередині ми інакші, але ми перелаштовуємося, підлаштовуємось, перекроюємо себе, сміємося над тим, що свято – взагалі, йдемо на компроміс із совістю, з внутрішніми установками тільки для того, щоб відповідати очікуванням обраного нами товариства.
Злі спільноти перекручують звичаї.
Є такий вислів преподобного Паїсія Святогорця: «Якщо є у тебе необхідність в дружбу після Бога, якщо тобі все ж ще важко жити самому з Богом, то подружися зі святою людиною, але якщо немає в близькості від тебе святої людини, то подружися із диким звіром».
Завдання складне, оскільки всі ми живемо в суспільстві, і нам регулярно потрібно взаємодіяти і спілкуватися, треба вирішувати якісь важливі питання, справи, нести різні послухи. Спілкуватися можна, навіть з великою кількістю людей, але не обов'язково дружити з такими людьми, зближуватися, бо найчастіше така дружба призводить до дуже поганих наслідків.
Нехай наступний Великий піст стане новою точкою відліку в нашому житті, життя доброго і радісного у Христі. Нехай Господь зміцнить нас у прагненні бути краще, нехай допоможе нам бути з тими людьми, хто надихне нас і зміцнить своїм прикладом на шляху спасіння.
Читайте також
Праведний гнів випалює серце дощенту
Ми виправдовуємо злобу ревністю про захист святинь. Але чесна розмова з праведником позбавляє ілюзій, залишаючи нас наодинці з випаленою порожнечею серця.
Дзеркало поверх ікони: пастка «правильного» благочестя
Ми ховаємося від тривоги в устав, вичитуємо правила та акафісти. І можемо не помітити, як починаємо молитися власному відображенню, а не Христу.
Вавилонське будівництво на Дніпрі та крах силового єднання
Держава намагається узаконити відібрані храми. Але спроба замінити живу Церкву адміністративним стандартом точно повторює помилку будівничих у долині Сеннаар.
Духовна сліпота та ціна справжньої свободи
Євангельське чудо зцілення висвітлює прірву між живою вірою та соціальним страхом. Занурення у містичне богослов’я та таємниці справжнього прозріння.
Подвиг Бориса і Гліба проти культу війни
Спогад про подвиг перших руських святих оголює страшну підміну смислів. Їхня відмова від братовбивства звучить викликом пропаганді насильства, що лунає сьогодні під церковними склепіннями.
Чому Іоанн Кронштадтський помирав без Літургії, а ми не хочемо на неї йти?
Святий пастир згасав духовно, коли не служив Літургію. І ми вмираємо без неї – повільно, тиждень за тижнем.