Митрополит Антоній: Про те, для чого ще потрібен Великий піст

Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Фото: СПЖ

Час посту – це час самоаналізу і підведення підсумків. Частина нашого життя вже прожита, можливо, більша її частина. Як ми оцінюємо прожиті дні? Для чого живемо далі?

Всі ці питання вимагають відповіді не на бігу. Потрібно знайти час і зупинитися, задуматися, розглянути себе ближче, спробувати зрозуміти, чим ми наповнені, чим живемо. І Великий піст – найкраща пора для цього. Час, коли земний хід сповільнюється, а духовний посилюється.

Багато що в нашому житті залежить від тієї обстановки, від того суспільства, в якому ми обертаємося, опиняємося. Найчастіше ми вибираємо собі друзів, коло спілкування для того, щоб тільки розслабитися, і при цьому не думаємо про наслідки, не думаємо про те, до чого призведе подібна дружба.

Якщо нас оточують люди добрі, ми прагнемо до добра, якщо нас оточують люди святі, ми прагнемо до святості, але якщо нас оточують люди зовсім інших звичаїв, то ми вимушено намагаємося бути схожими на них, можливо, всередині ми інакші, але ми перелаштовуємося, підлаштовуємось, перекроюємо себе, сміємося над тим, що свято – взагалі, йдемо на компроміс із совістю, з внутрішніми установками тільки для того, щоб відповідати очікуванням обраного нами товариства.

Злі спільноти перекручують звичаї.

Є такий вислів преподобного Паїсія Святогорця: «Якщо є у тебе необхідність в дружбу після Бога, якщо тобі все ж ще важко жити самому з Богом, то подружися зі святою людиною, але якщо немає в близькості від тебе святої людини, то подружися із диким звіром».

Завдання складне, оскільки всі ми живемо в суспільстві, і нам регулярно потрібно взаємодіяти і спілкуватися, треба вирішувати якісь важливі питання, справи, нести різні послухи. Спілкуватися можна, навіть з великою кількістю людей, але не обов'язково дружити з такими людьми, зближуватися, бо найчастіше така дружба призводить до дуже поганих наслідків.

Нехай наступний Великий піст стане новою точкою відліку в нашому житті, життя доброго і радісного у Христі. Нехай Господь зміцнить нас у прагненні бути краще, нехай допоможе нам бути з тими людьми, хто надихне нас і зміцнить своїм прикладом на шляху спасіння.

КП в Україні

Читайте також

Втеча до Єгипту: інструкція з виживання в часи Ірода

Бог біжить у країну зла, щоб врятуватися. Чому мовчання сьогодні голосніше за крик, а незнання новин – акт мужності? Вчимося у Святого сімейства мистецтву внутрішньої еміграції.

Святий, якого «скасували»: перша зустріч з Нектарієм Егінським

Його вигнали з ганьбою, позбавили роботи та засобів до існування. Чому найбільш гнаний єпископ XX століття – найкращий співрозмовник для українського християнина.

Бог з нашою групою крові: Чому Різдво — це не просто день народження

Ми думаємо, що Він прийшов дати нам правила, а Він прийшов дати нам Своє життя. Розбираємо догмат про Обоження: як Різдво зробило нас генетичними родичами Творця.

Різдво в аду: чому Бог народився не в палаці, а в хліві

Ми звикли до солодкої казки, але Бог народився в бруді та холоді. Як знайти світло, коли навколо темрява і смерть? Це свято не для ситих, а для тих, хто хоче вижити.

День перед Чудом: як не проспати Різдво в кухонній метушні

Розбираємо приховані сенси Святвечора. Чому Царські часи читаються в тиші, навіщо потрібен голод перед бенкетом і де насправді запалюється Вифлеємська зірка.

Прокляття роду: як зупинити естафету болю і змінити долю

Родовід Христа – не парад героїв, а список убивць і блудниць. Ми успадковуємо страхи предків, але можемо стати фільтром, який зупинить зло.