Митрополит Антоній (Паканич): Як побороти страх і перестати боятися
З Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку страху зі свого серця. Фото: dysha.info
Для того щоб не боятися, треба ставати духовною людиною. Віруюча людина в принципі не боїться. Адже страх – це відсутність віри, любові і надії, і саме їх стяжають християни все своє життя.
Налякати невіруючу людину може що завгодно: різні забобони, шантаж, паніка, будь-яка агітація і пропаганда, критика і труднощі, духовні вправи. І, до речі, саме духовні вправи, що відкривають завісу гріхів, навіть найсильніше можуть налякати, якщо немає в серці надії на Бога і Його всесильну допомогу.
Пізнання своєї гріховності часто супроводжується страхом, і це маркер нашого духовного стану. Віруюча людина, пізнаючи себе, сподівається на допомогу з боку Творця у своєму внутрішньому перетворенні, тому супроводимо не страхами, а надією і вірою в Бога. Господь Собою, Своїм світлом одночасно лікує, лікує і тут же вказує на те, що ще потребує зцілення.
Страх – це сім'я ворога роду людського. Бог сіє тільки любов. Все, що несе на собі відбиток страху, не має в собі Божественного. Боротьба зі страхом можлива тільки любов'ю і розсудливістю. Впускаючи в серці світло Христове – любов, ми спалюємо страхи душевні і духовні, страхи ж ментальні зникають при розважливому, вдумливому роздумі.
Необхідно позбавлятися від страхів, вони заважають жити, радіти, любити. Багато людей у похилому віці, оглядаючись назад, журилися про головне: все їхнє життя було прожите в страхах, по суті і життя-то повноцінного не було. Вони боялися бути собою, підлаштовувалися під обставини; боялися говорити те, що думали; боялися спілкуватися з тими, з ким хочеться, з ким цікаво і радісно; боялися жити так, як веліло серце; боялися вірити, надіятись і любити. Вони проживали своє єдине життя в страху не догодити думці інших, не бути як усі, вийти за звичні рамки. Вони йшли проти поклику серця і совісті.
Життя в постійному страху – пекло на землі. Страх занурює нас у темряву, опечатує від всього світлого. Але з Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку зі свого серця, повіривши своєму Творцю.
Читайте також
Брат митаря і брат Господній
Про сина Алфея Євангеліє мовчить, і тлумачі століттями сперечаються, ким він був. А Церква в безпосередній близькості згадує двох апостолів на ім'я Яків.
Записки на проскомидію замість любовних обіймів
На кожному вінчанні хор оспівує мучеників. Для родин, яких розлучила війна, ці слова звучать по-особливому.
Чесний атеїзм проти духовної фальші
70-річчя Нобелівської премії Альбера Камю нагадує про гранично чесний виклик християнству. Чесний невіруючий повертає богослов'я до таємниці Хреста.
Долина біди та ворота надії
Один воїн закопав під своїм наметом дорогий плащ і трохи золота. Через це весь Ізраїль програв битву. Чому чужий гріх став спільним лихом?
Від приворотів до єпископської кафедри
Найкращий маг Антіохії тричі посилав бісів проти скромної християнки й тричі зазнавав поразки. Навернув його до істини сам біс.
Плачуча Цариця у Влахернах
У ніч Покрову чудо у Влахернському храмі бачили лише двоє. Усі інші молилися і нічого не бачили. Але благодать дісталася й їм.