З чого починається біснування

Зцілення Гадаринського біснуватого. Фото: svlavra.church.ua

Була така пісня в моїй юності: «А рейки, як водиться, біля горизонту сходяться...» І справді, все в житті сходиться в одну точку. Що то за точка? Все залежить від того, у який бік ми рухаємось.

Читаючи розповідь про Гадаринського біснуватого, я замислився про те, скільки ж зараз живе бісів у душах тих людей, що захворіли на найстрашнішу форму біснування, для яких зло стало «добром», війна – «боротьбою за мир», геноцид – «турботою про людину». Скільки в нинішній людині неспокою, безумства, безпутності, безсоромності, безчинства, безстидства, безсовісності.

Як темні духи входять в нас? Дуже просто.

Є непорушний духовний закон: що думаєш, те й робиш; що робиш, тим і стаєш.

Наші думки – найнадійніші комунікації зі світом занепалих духів. Помисли – ось із чого найчастіше починається біснування. Біс входить у нашу свідомість через супутній йому помисел. За що ми вчепимось розумом, те нас і загубить. У Євангелії є такі слова: «Сатана ж увійшов у Юду» (Лк. 22:3). Як увійшов? Яким чином? Через помисел. І мабуть, помисел цей не був злим. У ньому не йшлося про те, щоб убити Христа заради грошей, аж надто це спрощений погляд. Якби це було так, то не став би Іуда потім вішатися, побачивши, що «кров невинну видав» (Мт. 27:4).

Напевно, він мав задум інший, а гроші – це вже супутній прибуток, який він міг отримати в результаті здійснення цього задуму, а не самоціль. Що йому нашептав сатана? Може, він йому сказав, що настав час явити всьому світу силу і славу Месії, зіштовхнувши Його безпосередньо з продажною владою іудейської еліти? Може, таким чином Іуда хотів через провокацію змусити Христа прийти до влади? Я не знаю, як це було, але нам відомо одне – Іуда прийняв цей помисел і без жодної поради та міркування вирішив його здійснити. Так само діє сатана і з кожним із нас. Вселяє думки, ми їх приймаємо за свої власні і без жодних сумнівів починаємо реалізовувати в житті.

Але більшість їх навіть не вимагає реалізації, лише прийняття. Це т.зв. наші оціночні судження, які ми сприймаємо як істину та правду, у всьому собі довіряючи. Люди хочуть вигнати одних бісів за допомогою інших. Але незчисленні думи тільки породжують незчисленні скорботи.

Благодать входить через серце

Хто любить Бога, потребує не порад, а благодаті. Спасіння ніколи не приходить через голову, воно відкривається лише серцю. Відкривається не в слові, а в мовчанні. Глибоке серце (наш дух) завжди мовчить. Мовчить і Бог.

Коли мовчання говорить мовчанню, Істина стає гранично ясною та цілком відкритою.

Світлі промені Сонця Правди тихо, мовчки, безперешкодно проходять через чисту, незамутнену помислами гладь нашої свідомості. Забери розум із тих обставин, про які ти весь час думаєш, і віддай їх Богові. Тоді заспокоїться твій розум та просвітліє серце. Так ти набудеш смирення і станеш бідним духом, а це і є спасіння.

Наші думки нічим не обмежені. Вони можуть легко вмістити в себе весь світ, зваливши його нам на плечі разом з усіма проблемами і скорботами. А ми будемо мучитися й вирішувати їх, переживати, забуваючи, що не ми, а Бог піклується про цей світ. А у нас є лише один спосіб надати допомогу всьому людству – зробити чистим своє власне серце.

Поки ми носимо в собі морок страху, пустодумства, занепокоєння, світ навколо нас здаватиметься нам безбарвним. Коли ж зрозуміємо, що ми ні від кого і ні від чого не залежимо, крім Бога, перестанемо ототожнювати себе зі своїм тілом і своїми думками, тоді морок сам втече від нас, а душа почне бачити все ясно.

Відмінність батька від ката

Людина, яка набула духовного зору, стає джерелом добра, терпіння, співчуття та любові. Вона не тицяє кожному в очі його гріхи, а навпаки, несе людям втіху, допомагаючи їм отримати милість і святість. Жорстокосердий фарисей, що безжально викриває пороки та гріхи інших людей, схожий на шкуродера зі скотобійні.

Наносячи удари батогом свого язика, він вважає себе ревнителем правди Божої, але насправді лише тішить своє самолюбство. Той же, хто зміцнює серця ближніх у добрі та милосерді, подібний до дбайливого Небесного Батька.

Шлях віри – милість та істина

Христос є Світло істинне, що просвітлює серце благодаттю. Тому всі шляхи віри – милість та істина. Для їхнього проходження існує духовна дисципліна, яка називається аскетикою. Механізм її дії дуже простий.

Приборкуєш тіло – даєш простір для душі. Приборкуєш серце і розум – отримуєш духовну свободу. Приборкуєш свавілля – пізнаєш, що є воля Божа.

Спасатися згідно з волею Отця Небесного і є християнство, а решта – вигадана кимось брехня. Той, хто віддав Богові свій розум і думки, бачить, як Він кожну мить піклується про мир і про кожного з нас, розуміє, наскільки ж це краще за нашу власну багатотурботність. Духовні люди вчать нас – віддай усі свої тривоги Богові, і твоє серце залишиться без тривог.

А чи був хлопчик?

Єдина реальність – Царство Боже, Царство Святої Трійці, у бутті Якої зникає навіть смерть. Без Бога матеріальний світ існує лише в головах, одурманених прив'язаностями та незнанням. Нам у це складно повірити, тому що об'єктивна реальність для нас існує такою, якою вона є, якою ми її бачимо, незалежно від нашої свідомості. Але при цьому залишається багато питань, на які немає відповіді.

Все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, розуміємо, виробляється усередині нашої черепної коробки. Перевірити, що є світ сам по собі і який він поза сприйняттям, нашим мозком у нас немає жодної можливості. Тому що чим би ми не займалися, які б дослідження не проводили, так чи інакше всю цю інформацію оброблятиме наш мозок, який все бачитиме саме так, як тільки він того бажає. Мозок влаштований за подобою приймача, який приймає з навколишнього середовища певну інформацію і, розшифровуючи її, подає нам в образі тієї картини, яку ми сприймаємо як світ навколо нас.

Світ навколо нас

Спокуси, які, наприклад, переживали самітники у горах Кавказу, ще раз змушують нас задуматися про природу об'єктивної реальності. Один чернець розповідав, що одного разу він прокинувся вночі від ясного усвідомлення того, що його келія хитається і хтось її тягне по лужку, на якому вона побудована. Подвижник явно відчував цей рух, чув, як скриплять колоди, як шарудить земля під половицями, будинок весь тремтів і кудись сунувся. Жах, який його охопив у цей час, був невимовним. Всю ніч його таким чином «катали». Він же, лежачи на своєму ложі, читав Ісусову молитву. Вранці, вийшовши на ганок, він побачив, що сніговий покрив навколо його будиночка був нічим не порушений, суха трава стирчала як завжди, і жодних слідів руху не було видно.

Інші монахи вночі явно бачили похоронну процесію, людей, які тримали в руках палаючі свічки, чули спів. Клеопа Румунський чув у себе в лісовій землянці страшний гуркіт, наче гуркіт сотень літаків. А вийшовши назовні, побачив якусь величезну машину, схожу на гігантський танк, що рухався просто на нього. Іншого разу отця Клеопу там же в лісі посадили на величезне «колесо огляду», що казна-звідки взялося, і стали піднімати вгору, вище хмар.

Усе це описували нормальні люди, які страждали ні галюцинаціями, ні розладами психіки. Виходить, що картину світу за якогось особливого попущення Божого в нашій свідомості можна змінювати. При цьому те, що людина бачитиме, чутиме, відчуватиме, буде такою ж реальністю, як і та, в якій ми живемо.

І це відбувається не лише зі святими. Мені розповідала моя парафіянка, бабуся Надя, як її сусідка, з якою вона іноді сиділа на лавці, весь час доводила їй, що поряд на дорозі катаються діти на триколісних велосипедиках, хоча там нікого не було. Вона обурювалася, сердилася й казала: «Як же ти їх не бачиш, ну ось вони». Коли бабуся Надя вирішила погодитися з цим і сказала: «Так, я теж їх бачу», сусідка з підозрою запитала: «А ну опиши мені, як вони виглядають і у що вдягнені». Опис не збігся з тією реальністю, в якій жила сусідка, і та зрозуміла, що бабуся Надя намагається обдурити її.

Питання: «Чи може ця нібито не існуюча реальність впливати на людину так само, як і та, яку ми "об'єктивно" бачимо». Відповідь: «Так, може». І цьому також є чимало прикладів.

Природа нашого світу

Світ насправді не матеріальний, а духовний, бо створений Духом Божим з нічого. І те, що ми сприймаємо як матерію, насправді є тимчасовою і непостійною формою буття енергії, як це вже довела й сама наука. Накопичуючи у себе вдома або в гаманцях сміття цього світу, ми накопичуємо, по суті, порожнечу.

Бог є Дух, отже стяжання Духа Святого – єдине можливе для нас здобуття. Воно й мета створеного Богом буття, а решта – лише диявольський обман та наші фантазії. Ми повірили науці, яка пояснила нам, що, як і чому. Ми щиро повірили, що так воно і є насправді. Але скільки людей в момент переходу з цього світу в світ інший встигли шепнути нам – усе не так. Коли людина прокидається від «сну смертного», світ, що навколо неї, стає зовсім іншим.

Чому ми так боїмося смерті

Наш егоїзм відчуває страх перед смертю, як перед невідомістю, повністю забуваючи про своє існування у вигляді безсмертної особистості. Коли людина не встигає «прокинутися» під час земного життя, пробудити свій дух, що дрімає в серці, то в посмертному стані її індивідуальність зливається з її безсмертним духом, зберігаючись у ньому, як спогади переживань земного життя.

Поки серце не освятилося, воно буде сповнене темряви та пороків, і лише після просвітлення благодаттю зможе наповнитися Нетварним Світлом. Також і наше тіло до обоження духу схильне до тління і розкладання, але після обОження і воно стає нетлінним і духовним.

Наші помисли – фабрика фантазій

Світло нашого розуму, яким ми, як ліхтариком, світимо на всі об'єкти та явища, що нас оточують, – непроглядна темрява в порівнянні з Божественним світлом. Людина, яка набула духовної мудрості, живе не розумом, а благодатною інтуїцією, яка, минаючи розсудок, діє прямо через серце. А поки ми цього не набули, наш розум навіть Євангельського Христа може перетворити на надуманого ним ідола.

Людський «здоровий розум» придумує собі такого Христа, який би його влаштовував, був би таким, яким сама людина хоче Його бачити. Так він «одягає» Христа, Божу Матір у військовий камуфляж, «вручаючи» їм зброю вбивства. То розмальовує Спасителя у райдужні кольори ЛГБТ. Це уявляє Його у вигляді безвольного поблажливого «папіка», що прощає людям усі їхні гріхи та слабкості.

Чи варто говорити про те, що до Євангельського Христа всі ці антихристиянські образи Спасителя не мають жодного відношення.

Потрібно не забувати те, що така природа нашого розуму – постійно дурити людину. Йому нічого не варто нафантазувати таку віру, яка дасть можливість «спасатися», не спасаючись. Біда нашого часу в тому, що мільйони християн так і переживають свою «духовну» практику.

Оточені побутовим благополуччям, вони дивляться у вікно з вагона свого життя і думають, що їдуть поїздом прямо до раю. Тільки потім виявляється, що це інший поїзд їхав все життя повз них, а їхній вагон стояв на пероні нерухомо. Вже б і захотів сісти в поїзд, що рухається, але пізно, час на вихід.

Читайте також