Где начинается Божье, там заканчивается человеческое
В храме. Фото: Facebook
Можно сколько угодно пытаться оценить или постичь Церковь умом. Подогнать ее под политические, экономические, идеологические и прочие узкокорпоративные рамки.
Надменно мудрствовать в теплой либеральной ванной, потешаясь над порою странными, простовато одетыми и просто изъясняющимися людьми у храмов.
Можно самонадеянно довольствоваться благами цивилизации, выстраивая свое настоящее и будущее в их системе координат.
Только вот на каждый этап жизни человеческой всегда находится петух, клюв которого нацелен на наше известное одно место.
И тогда мы, вдруг узрев свое истинное «могущество», вздымаем вопль к небу. И бежим к Богу. За чудом.
И надо сказать, это тоже траектория пути. «Не здоровые имеют нужду во враче, но больные». «По вере вашей да будет вам».
И наконец:
«Господь просвещение мое и Спаситель мой, кого убоюся? Господь Защититель живота моего, от кого устрашуся?».
Уныние – в топку.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади