Чому йде війна і чи всі спасуться
Немає у світі явища, яке б не стосувалося духовного світу. І навіть війна. І війна навіть більше за інші... Фото: liseuses.net
З богословською спадщиною святителя Григорія Ніського, пам'ять якого Православна Церква відзначала 30 листопада, знайомі хіба що фахівці. Навіть у семінаріях в курсі патрології його праці не вивчаються поглиблено. Та й нашим парафіянам ім'я святителя Григорія Неокесарійського, на відміну від святителів Іоанна Златоуста або Григорія Богослова, також мало відомо. В той же час саме завдяки святителю Григорію ми маємо те вчення про Трійцю, яке викладає нам православний катехізис.
За всієї глибокої проникливості Святих Отців в суть Слова Божого, вчення про Трійцю не могло з'явитись як плід богословської думки. Воно алогічно саме по собі і суперечить алгоритму людського мислення, яке може між одиницею і трійкою поставити знак рівності.
Вчення про Трійцю – це дар Одкровення, який явили святителю Матір Божа та улюблений учень Спасителя Іоанн Богослов.
Далі те, що було явлено зверху святителю Григорію, детальніше розкрили отці Вселенських Соборів.
В цій публікації я розгляну два інші аспекти вчення Григорія Неокесарійського та святителя Григорія Ніського, один з яких говорить про сучасне життя нашого суспільства, а інший розповість про приватну думку святителя щодо вічних мук, що теж, я гадаю, буде цікавим для наших читачів.
Про важливість єдності людей один з одним
Як справжній учень Оригена, святитель Григорій дуже багато писав про душу та шляхи її спасіння. Душа, на відміну від тіла, проста. Її простота дає можливість отримання єдності з простим Богом, тобто досягти обоження. Але для душі важливим є не тільки потяг до Бога, як до мети та сенсу свого буття, але й потяг до іншої душі, як спорідненій їй та однодушній.
Життя, як у земній Церкві, так і в небесній, немислиме без взаємин людей один з одним. Індивідуального раю бути не може, тому що одним з важливих елементів щастя врятованої людини є бачити інших людей щасливими.
Любов, як головний принцип буття життя майбутнього віку, за своєю суттю є дарування себе іншому. Для християнина бажання спасіння іншої людини є важливішим, ніж досягнення свого особистого щастя та навіть індивідуального спасіння.
Цей дух загальної соборності визначає й життя Церкви землі, вищим виразом молитовного приношення якої є літургія, тобто «спільна справа».
З цієї богословської сентенції випливають важливі висновки. Близькість до Бога безпосередньо пов'язана з близькістю людей один до одного і навпаки. Чим більше люди віддаляються один від одного, тим більше вони віддаляються й від Бога. Віддалення – це не просто роз'єднання та припинення якихось дружніх стосунків. Воно має свій подальший вектор руху, переростаючи поступово в агресію, ворожнечу і ненависть, найвищим проявом якої є вбивство людей один одним. Війна людей – це, по суті, війна з Богом та боговстановленими правилами людського співжиття.
Тоді й тепер
Я ще пам'ятаю той час, коли в містах люди знали тих, хто мешкає в їхньому під'їзді та навіть у сусідньому будинку, і ходили один до одного в гості. Вони збиралися на вулиці, спілкувалися, а якщо хтось потребував, то допомагали чим могли. Те саме було по селах. Людина жила в оточенні живого світу природи. Тварини, дерева, птахи, рослини були частиною нашого побуту.
Інтернет докорінно змінив принцип життя людей. Вони не лише перестали бачити один одного та вітатися з сусідами, а й жити природним, нормальним людським життям, ставши частиною інформаційної мережі, яка перебуває під контролем диявола.
Повна самоізоляція, «віддалена робота», роз'єднання та розділення людей один з одним – ось ідеал життя у новому світовому порядку. Якщо життя в раю – спільна радість, то життя в пеклі – індивідуальна мука. І це не образне порівняння, житіє преподобного Макарія Великого так і описує пекельні муки грішників.
Про вічність пекельних мук
Святитель Григорій Ніський, продовжуючи традицію святителя Григорія Неокесарійського, висловлював також думки, які ми знаходимо приховано й у преподобного Максима Сповідника, Ісаака Сирина, Климента Олександрійського та деяких інших відомих Отців Церкви. Ця думка не була прийнята всією церковною повнотою. І це дуже вірно.
Вчення про загальне відновлення, навіть якщо, припустимо гіпотетично, воно б і виявилося правильним, саме по собі є душешкідливим для більшості людей. Саме тому преподобний Ісаак Сирин, який також був прихильником апокатастасису*, не благословляв його викладати новоначальним.
Потрібно сказати, що «новоначальні» в тій традиції, в якій жив Ісаак Сирин, це ті, кого нині у двадцять першому столітті можна вважати досвідченими монахами.
Вічні муки за тимчасове життя?
Питання, яке цікавило та досі цікавить багатьох, полягає в тому, як може тимчасове, нехай навіть і дуже гріховно прожите життя, прирікати його володаря на нескінченність вічних мук? Це суперечить не тільки любові Божій, але навіть закону справедливості. Тому що міра гріхів, якою б глибокою вона не була, – кінцева. Отже, нескінченність мук є покарання не тільки дуже суворе, а й несправедливе.
Вчення святителя Григорія про вічні муки прямо випливає з його вчення про гріх і зло як таке. Добро, на думку святого, існує як явище нормальне, споконвічне, а зло з'являється лише тоді, коли зникає добро, і має буття лише у порушенні споконвічного нормального порядку.
Зло – це відсутність добра, як темрява – відсутність світла.
Іншими словами, зло зовсім не має буття, як особливе самостійне явище, яке могло б існувати одночасно і поряд з добром, як його протилежність. «Зло вічно існувати не може, – вчить святитель, – інакше людська нерозумність виявилася б сильнішою за Божу премудрість».
Бог спасає всіх
Бог спасає все творіння універсальною жертвою Свого Сина і Сам діяльно керує всіх до спасіння «порадами, напоумленнями та, зрештою, очисним вогнем». Якщо людина не досягла очищення себе від гріхів у земному житті, їй для цього приготовані пекельні муки.
Пекло, за думкою святителя Григорія, є вогненною купіллю для тих, хто вмирає неочищеним від гріхів.
Ці муки не є покаранням за грішне життя, а болісними та страшними ліками для нерозкаяних. «Це лікування, – читаємо ми у професора В. Нєсмєлова, – святитель Григорій вказує в очисному вогні, болісній дії якого мають піддатися як тіла, так і душі всіх грішників, і який протягом відомих періодів здійснить досконале очищення їх від усякої гріховної скверни, і зрештою, дивлячись за рівнем провини кожного, представить усіх чистими судинами небесного царства».
І навіть диявола?
Більше того, святитель Григорій Ніський не лише висловлював думку про спасіння диявола, але й аргументував її тим, що Спаситель помер за гріхи не тільки всіх людей, а й усього розумного світу, а тому й спасіння отримав не лише людям, а й усім занепалим тварям, отже «велика кривава жертва… одночасно зробила «і повне звільнення людини від зла, і лікування самого винахідника зла».
Отже, з боку Бога перешкод до спасіння диявола немає жодних. Навпаки, це спасіння вже даровано йому. Питання лише в тому, чи забажає диявол прийняти його?
У Святому Письмі немає прямої відповіді на це питання, але є деякі натяки, на які й посилається святитель Григорій Ніський, вказуючи на слова апостола Павла про те, що «перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних» (Флп. 2:10).
Як я вже сказав, всі ці міркування є приватною думкою святителя Григорія Ніського, які, можливо, й цікаво знати, але не корисно брати на своє озброєння. Преподобний Ісаак Сирин, який дотримувався подібних думок, застерігаючи своїх учнів, говорив про те, що мука пекла настільки жахлива, і навіть її мале вкушання здасться людині нескінченним.
Хай там як, про необхідність пройти через очисне полум'я земних скорбот, як необхідну умову спасіння людини, говорить нам Євангеліє. Господь пропонує людям взяти свій хрест і йти за Ним вузьким тернистим шляхом. Власне, це і є те, чого нам потрібно дотримуватися, не розмірковуючи про те, чи вічні пекельні муки, чи тимчасові. Якими б вони не були, це не те місце, де нас хоче бачити Бог.
* Апоката́стасис від грецького ἀποκατάστασις – повернення до колишнього стану, відновлення. Поняття християнського богослов'я, що використовується у значенні «відновлення всього», коли з ним ототожнюється вчення про загальне спасіння. Вперше використовується в Євангеліях: «Ілля має прийти раніш і приготувати (грец. ἀποκαταστήσει) все» (Мф. 17:11).
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?