Четвероєвангеліє. Євангеліє від Луки: хто такий Феофіл?
Святий євангеліст Лука. В.Л.Боровиковський. 1804–1809 рр.. Фото: wikipedia.org
Стародавній переказ, що веде, зокрема, до святителя Епіфанія Кіпрського, каже, що євангеліст Лука був апостолом із сімдесяти. У всякому разі, лише Лука говорить про обрання цього сонму учнів Христа.
Блаженний Ієронім Стридонський та Євсевій Кесарійський наполягають на тому, що батьківщиною апостола Луки була Антіохія – на той час головне місто східних земель Римської імперії, яке прославилося високим рівнем наук та мистецтв, що не могло не вплинути на добру освіту майбутнього євангеліста.
Цікаво, що Ориген Луку вважає родичем апостола Павла, згаданого у посланні до Римлян під назвою Люція чи Лукія (Рим. 16, 21).
У шістнадцятому розділі книги Дій євангеліст згадує про себе, як про супутника апостола Павла, що далі незмінно слідував за ним із Троади до Єрусалиму, і з Єрусалиму до Риму на суд імператора. Власне після закінчення подій, описаних у книзі Дій, говорити про подвиги апостола Луки вкрай скрутно через дуже різні свідчення, що подаються древніми авторами.
Точний час написання Лукою свого Євангелія не відомий. Як автор він стоїть третім, тому що такі авторитети як Ориген, священномученик Іриней Ліонський, святитель Іоанн Златоуст та Євсевій сходяться на думці, що дане Євангеліє було складене після відповідної праці Матвія та Марка.
Стародавні кодекси вказують на дві дати: або 49-й або 55-й рік. Якщо вважати, що в словах: «А з ним разом послали ми брата, якого по всіх Церквах хвалять за Євангелію» (2 Кор. 8, 18), – апостол Павло має на увазі Луку, то Євангеліє він написав не пізніше 57-го року, оскільки приблизно у цей час було складено процитоване послання. А ось допустити зазначене припущення нам дозволяє свідчення Златоуста: «І в Посланні до Коринтян про нього ж (тобто св. Луку) говорить його ж похвала в Євангелії по всіх церквах», – а також блаженного Ієроніма: «Третій Євангеліст Лука – лікар, сиріянин із Антіохії, якого похвала в Євангелії, який склав книгу в країнах ахайських та віотійських, сам будучи учнем Апостола Павла».
Тепер традиційно переходимо до розмови про місце написання. Тут відомості також дещо відрізняються. Так, наприклад, один древній сирійський переклад каже, що свою працю Лука склав грецькою мовою в Олександрії. А ось блаженний Ієронім вказує, що дане Євангеліє було написано в провінції Ахайя (південь сучасної континентальної Греції), коли Лука був там разом із апостолом Павлом у 54 чи 55 році. Загалом, це свідчення більшість дослідників вважають найбільш достовірним.
Обставини, які спонукали Луку написати Євангеліє, очевидні і викладаються ним самим у пролозі: «Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле» (Лк. 1, 1-3).
Із цих слів можна припустити, що серед «багатьох», які становили оповідь про життя Христа, були Матвій і Марк, тобто про їхні праці Лука вже знав, але Ориген і Климент Олександрійський кажуть, що мабуть, тут йдеться про авторів, які помилково описували пов'язані зі Спасителем події, а тому Лука поставив перед собою завдання виправити таке становище.
Ким же був цей згаданий Феофіл? Цікаво, що святителі Епіфаній Кіпрський та Амвросій Медіоланський вважають, що під цим ім'ям не ховається якась конкретна людина, а це просто збиральний образ кожного християнина, котрий любить Бога. Таке розуміння імені Феофіл кожен із нас певною мірою може віднести до себе. Однак блаженний Августин, Іоанн Златоуст і Феофілакт Болгарський вважають, що Лука має на увазі цілком конкретну людину, якою був шляхетний римлянин, який оселився в Антіохії, оскільки римські звичаї йому були відомі, а про сирійські Лука говорить як про нові для нього.
Швидше за все, Феофілом був учень апостола, заради настанови якого той і написав Євангеліє.
З ранніх часів Євангеліє від Луки і Діяння визнаються Церквою як богонатхненні та канонічні Писання. Очевидно, що свою працю Лука звершив під керівництвом апостола Павла, про що, наприклад, каже священномученик Іриней: «Лука, супутник Павла, проповідуване ним Євангеліє виклав у книзі».
Ось так колись особиста настанова, призначена для однієї людини, стала надбанням усієї Церкви. Очевидно, що Євангеліє від Луки, незважаючи на свою початкову мету, за своєю широтою і значенням значно перевершило особисте послання і з ранніх віків сприймалося християнами як достовірне, тим більше, що особисті якості Луки цьому добре сприяли. Викладені свідчення стануть непоганою підмогою як для нового/повторного звернення до Священного тексту, так і для ясних доказів достовірності викладених у ньому подій, попри будь-які докази скептиків.
Читайте також
Чужі у своїх палацах: Чому Еліот назвав Різдво «гіркою агонією»
Свята минули, залишилося похмілля буднів. Розбираємо пронизливий вірш Т. С. Еліота про те, як важко повертатися до нормального життя, коли ти побачив Бога.
Бог у «крисані»: Чому для Антонича Вифлеєм переїхав у Карпати
Лемківські волхви, золотий горіх-Місяць у долонях Марії та Господь, що їде на санях. Як Богдан-Ігор Антонич перетворив Різдво з біблійної історії на особисте переживання кожного українця.
Розповіді про давню Церкву: становище мирян
У давнину громада могла вигнати єпископа. Чому ми втратили це право і стали безправними «статистами»? Історія великого перелому III століття.
Бунт у печерах: Як київські святі перемогли князів без зброї
Князь погрожував закопати їх живцем за те, що вони постригли його бояр. Хроніка першого конфлікту Лаври та держави: чому монахи не злякалися вигнання.
Світанкова утреня: навіщо в храмі співаються пісні Мойсея і Соломона?
Сонце сходить, і псалми змінюються древніми гімнами перемоги. Чому християни співають пісні Старого Завіту і як ранкове богослужіння перетворилося на поетичну енциклопедію?
Криваве срібло: як крадіжка у Віфлеємі спровокувала Кримську війну
Ми звикли, що війни починаються через нафту або території. Але в XIX столітті світ ледве не згорів через одну срібну зірку і зв'язку ключів від церковних дверей.