Православний езотеризм, або Що нам робити зі своєю головою

Пророк Аггей. Фото: logosinfo.org

Коли ж до нас прийшло Саме Слово, то воно сповістило про те, що шукає тих, хто поклонятиметься Богу в дусі та істині (Ів. 4:23). А Його апостоли сповістили, що сама людина покликана стати храмом Божим, в якому буде жити Дух Святий (1 Кор. 3:16).

Механізм внутрішньої роботи

Енергія душі спрямовується назовні і повертається до нас назад, відфільтрована органами почуттів у вигляді різних образів та вражень. Розум все це впорядковує, дає свою егоїстичну оцінку, забарвлює переживаннями, прихильностями і, в свою чергу, передає на розгляд інтелекту, який приймає певні рішення.

Дух (свідомість) людини, йдучи на поводі в інтелекту, починає ототожнювати із собою всі ці душевні переживання, проте завжди у своїй глибині залишаючись безпристрасним спостерігачем. Наша справжня особистість (дух, свідомість) пов'язана з чуттєвим світом через дії душі. Вона спостерігає зі світу невидимого за тим, що відбувається у видимому світі, захоплюючись при цьому всіма його душевними переживаннями та чуттєвими образами.

У цьому порочному механізмі закладений корінь усіх наших проблем. Особистість не може здобути свободи в Істині, тому що перебуває в рабстві у невігластва інтелекту і розуму, що замутився, які заплуталися в хаосі душевних вражень. Це і є те, що святі отці називають самістю чи егоїзмом.

Юродство проповіді

Слава Богу, ще залишилися фахівці, які знають, що з цим лихом треба робити і як правильно жити, щоб душа врятувалась. Щоправда, як тільки ці люди починають давати практичні рекомендації, диявол одразу ж спускає на них, як зграю собак, освічених книжників і богословів, щоб ті покусали їх, звинувачуючи то в прелесті, то в невігластві, то в єресі чи ще в чомусь. Сучасний приклад – безперервна хула священника Георгія Максимова на старця Симона (Безкровного).

Слово про спасіння подібно до розпеченого заліза палить розум, що погряз у гріху та невігластві. Книжники вчать тому, що для спасіння потрібно дотримуватись закону, статуту, не робити те, робити це – так живи і врятуєшся. Або ж говорять заїжджені істини про необхідність обОження, при цьому навіть близько не розуміючи того, а як цього досягти на практиці. Так і стоять ці «світочі» немов сухі дерева мертвої віри, скидаючи зі свого язика порожні слова як сухе листя.

Скажуть їм виправдати геноцид, вбивства – виправдовуватимуть. Звелять хвалити кесаря або агітувати на виконання завдань партії та уряду – робитимуть це без жодного сумніву та докору совісті. Сліпі вожді сліпих, що ведуть своїх послідовників до пекельної ями.

Звідки їм знати

Звідки їм знати, що: «спасіння не досягається дотриманням закону: не роби того, не роби іншого. Не здійснювати гріха – це обов'язок людини, а набувати Божественну благодать, що просвіщає та освячує, – мета всього її існування. Законом ми не позбавляємося гріха гордості і самопіднесення, ми лише трохи послаблюємо страждання і скорботи, неминучі в цьому світі, але не позбавляємося самого світу, що лежить у злі огидного егоїзму. Нас роблять нещасними наші нещасні думки про себе чи про інших, чи про світ. Коли під благотворною дією молитви думки зупиняються, приходить блаженство благодаті, яка перетворює каміння скорбот в алмази духовних розрад. Тікаючи від скорбот, ти тікаєш від істини, залишаючись незрячим. Коли скорботи перетворюються на духовне розуміння – це ознака утвердження в істині євангельських заповідей. Не шукай спокою від скорбот, шукай Христа, Який і є спокій Царства Божого» (старець Симон Безкровний).

Повертаючись до Царства Божого, яке всередині нас є

Наш дух, наша правдива справжня особистість спить, поки розум в нас стверджується, активно живучи помислами та пристрастями. Тільки коли ми зненавидимо саму душу свою з її імітацією життя та помислами, що снують в голові як гнойові мухи, в нас почне прокидатися справжнє життя. Неперервна молитовна увага допомагає ясно побачити, чи примножується благодать в душі, чи зменшується.

Кругообіг думок – не життя, а його підробка. Тільки Христос є наше справжнє життя, яке в нас самих робиться життям вічним.

Наше тіло піддається фізичним стражданням, душа – скорботам душевним, розум – спокусам мисленим і демонічним. Але все це ігри нашого розуму. Головна сила нашого розуму – егоїстичні прив'язаня. Наймогутніші з них – це прив'язання до тіла, до світу та свого его. Хибні поняття, упереджені судження, комунікації помислів з усіма їхніми брехливими порадами – все це робить нас бранцями гріха.

А можна поконкретніше…

Лукавий розум прикидається нашим єдиним другом. Він періодично допомагає нам виконувати нерозумні мрії, підсовує обгортки щастя, щоб привабити до себе. Але тільки спробуй йому протистати, як він збере всі свої сили, щоб залякати, спокусити або змусити тікати. Але варто лише холоднокровно з молитвою та ім'ям Божим почати стежити за метаннями розуму та протистати його незліченним думкам, як ми несподівано виявимо, що він швидко втрачає силу. Ще трохи, і розум не витримує й біжить, бо не терпить відкритого спостереження за його підступністю та прихованими діями.

Як магніт притягує залізні ошурки, так наше «я» притягує помисли. Позбудься «я» – і все інше одразу побіжить слідом за ним, залишивши тебе в спокої. Як позбутися «я»? Позбавляються «я» або молитвою чи повною довірою до Бога, або ж безпристрасністю. Обери те, що тобі до душі та під силу.

Безпристрасність

Безпристрасність – це не якась абстрактна категорія аскези. Це молот, яким подвижник ратоборствує на ворога. Хоч пекло, хоч рай у тебе в душі – бережи спокій серця (так вчать нас святі отці). Все, що з нами відбувається у житті, як погода на морі. Сьогодні сонце, спокій та ясно, завтра буря, шторм або сірий морок. Не стрибай від радості, коли тобі добре, щоб потім не засмутитися, коли стане погано. Вчись тримати рівновагу та не «жити по-своєму» або ще гірше – «як усі».

Живи за Божим. Так потерпиш, поживеш, а там, диви, поступово ослабнуть канати прив'язань, розірвуться земні узи. Згодом пройдуть і скорботи, тому, що з Христом йдуть не тільки гнів, хіть, заздрість і гордість, а й будь-яке занепокоєння власним життям і всім, що відбувається в цьому світі. Бог – це любов, яка таємно живе в нашому серці.

«У чому перебуває доказ спасіння? У безгріховності чистого розуму та спокої смиренного серця в благодаті Божій. Яка ж дія безпристрасності? Вона прибирає розум з його помислами, що породжують скорботи, та приносить в душу Божественну благодать. Якщо ж тобі набуття безпристрасності здається поки важкою справою, прийми пораду преподобного Порфирія Кавсокалівіта – вважай усілякі хвороби, скорботи та тяжкі обставини життя благословенням Божим. Так ти прийдеш до дорогоцінного смирення і досконалого спокою розуму та будеш невпинно дякувати Христу за даровану тобі в скорботах Його благодать» (старець Симон).

Поради від Старця

«Не хапайся за надто багато. Будь-яке спілкування твоє нехай буде сповнене присутністю Христа. Корисно вміти контролювати свій розум, але ще краще залишити його і замінити благодатною Ісусовою молитвою. Так ти набагато більше придбаєш, ніж втратиш. Тому намагайся відсікати помисли одразу, перш ніж вони увійдуть в серце. Добре, що ти читаєш ці слова, але ще важливіше розуміти те, що перебуває між рядками. Це безмовність твого власного духу, який з'єднується з Христом, з Його безмовною благодаттю саме цієї миті. Безмовність – це Сам Бог. Намагайся бути більше духом, ніж тілом. Від прив'язання до тіла – всі скорботи, а від утвердження в дусі – повне визволення від скорбот та здобуття благодаті. Зі здобуттям благодаті Христової, коли замовкає розум, приходить нескінченне блаженство, велика любов, всеосяжне всезнання і безмежне співчуття до всього сущого. Це і є Отець Небесний».

Читайте також

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?