Как случилось, что вирус так легко во многих из нас победил Христа?!
Фото: Взгляд
Великие дни Страстной седмицы. Рассуждаю над словами тропаря «Се Жених грядет в полунощи! Блажен раб его же обрящет бдяща, недостоин же паки, его же обрящет унывающа. Блюди убо, душе моя не сном отяготися, да не смерти предана будеши и Царствия вне затворишися, но воспряни зовуща "Свят, Свят, Свят еси! Богородицею помилуй нас!"» И поражаюсь в себе: как так случилось, что какой-то вирус так легко во многих из нас победил Христа?! Так запросто стали не нужны храмы (в такие-то дни!!!), отложены богослужения, а Причащение Тела и Крови Господних стало едва ли не зазорным поступком!
Какой страшный вирус поразил наши души, что нам и самая Пасха Христова не мила.
А , вот, Жених грядет в полночь, что скажем Ему? Что беспокоились о «нищих»? Так Он же и предупредил что нищих всегда имеете, а Его...
Стыдно мне, стыдно...А, ведь как-то придется нам все-таки в наши оставленные церкви возвращаться. С какими глазами? С какой совестью? Какие слова найдем что бы выглядело как-то: вроде бы и не предавали?...
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.