В этот день мы не скорбим об ушедших, а радуемся их рождению в жизнь вечную

Радоница - день особого поминовения усопших. Фото: Калининградская епархия

Сегодня Радоница - день особого поминовения усопших, праздник, идущий из глубокой древности. О нем пишет уже святитель Иоанн Златоуст. Этимологически слово «радоница» связана со словом «радость», т.е. в этот день люди должны не скорбеть об ушедших, а радоваться их рождению в жизнь вечную. «Мы, - как писал митрополит Антоний Сурожский, - с верой, надеждой и пасхальной уверенностью стоим у гроба усопших».

Нам трудно представить «радость об усопшем», но я всегда буду помнить, какое впечатление произвела на меня знакомая монахиня, искренне радовавшаяся о кончине тяжело больной дочери, которую теперь принял Господь и воздаст ей за все кротко перенесенные долгие страдания. «Ей же теперь хорошо! Ей ведь так хорошо! О Господе родилась!» И жалела она только об одном: что нельзя теперь еще хоть немного поухаживать за ней у постели.

На Радоницу христосуются с усопшими, приносят на могилы крашеные яйца, совершается поминальная трапеза. Мы приналежим к Церкви Воинствующей, они к Церкви Торжествующей, но все вместе мы члены Церкви, Тела Христова, все мы живы, поскольку Бог «не есть Бог мертвых, но живых» (Мф. 22, 32).

Все мы хорошо знаем, что в наши дни очень распространен обычай посещать кладбища на Пасху. Сразу необходимо подчеркнуть, что этот обычай не одобряется Церковью и противоречит ее уставу. Этот обычай – порождение советского времени. Он возник сразу после войны, когда почти каждая семья не дождалась кого-то из своих членов, а ходить во вторник на кладбище значило прогулять рабочий день. Начали ходить на Пасху по воскресеньям, что активно поддерживалось властями, поскольку непременным атрибутом таких поминок становится питье и еда на кладбище, оставление рюмок для покойных, что, в свою очередь, интерпретировалось атеистической литературой как дикость религиозного мировоззрения (очень живое наблюдение на эту тему есть в записных книжках епископа Варнавы (Беляева). См. "Дядя Коля" против. Записные книжки епископа Варнавы (Беляева). 1950-1960. Нижний Новогород., 2010. Сс.160-162.) 

Придя на кладбище, нужно навести порядок, положить цветы, зажечь свечу, помолиться об усопших самостоятельно или пригласить священника для совершения литии. Уходя, стоит подать милостыню нищему едой или деньгами и попросить его помянуть усопших. В этот же день необходимо придти в храм и подать записку об упокоении для поминовения в алтаре. После Литургии нужно отслужить панихиду.

«Постараемся, сколько возможно, помогать усопшим, вместо слез, вместо рыданий, вместо пышных гробниц - нашими о них молитвами, милостынями и приношениями, дабы таким образом и им, и нам получить обетованные блага», - пишет святитель Иоанн Златоуст.

Читайте також

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади