Загравання з ЛГБТ і мусульманами: від віри в Христа до «релігії любові»

Папа допомагає італійським мігрантам-транссексуалам-проститутам. Фото: СПЖ

Останнім часом з'являються вельми красномовні сигнали, які свідчать, що частина церковних лідерів перероджують християнство в якусь аморфну «релігію любові» до всіх і вся. Причому приходять ці сигнали як з Ватикану, так і з окремих Помісних Православних Церков. Спроби переглянути ставлення до ЛГБТ і сексуальних меншин, реверанси в бік мусульман: все це підноситься під соусом «любові до всіх».

Спасіння євангельської блудниці і допомога папи транссексуалам-проститутам: чи є різниця?

29 квітня 2020 р. італійське видання ilfattoquotidiano.it опублікувало матеріал, суть якого в наступному.

Якась група транссексуалів-проститутів (або повій) латиноамериканського походження, яка промишляла гріховним ремеслом в італійському містечку Торваяніке, у зв'язку з коронавірусним карантином втратила свою клієнтуру. Вони звернулися за матеріальною допомогою до католицького священика Андреа Коноккья, який їх деякий час підгодовував. Але незабаром його можливості вичерпалися і бідолахам транссексуалам-проститутам нічого не залишалося робити, як звернутися до папи римського, що вони і зробили через кардинала Конрада Краєвського. Логічно було б припустити, що раз закінчилися гроші у парафіяльного священика, потрібно попросити у кардинала, а якщо і у того закінчаться, то тоді вже до папи. Але бідні транссексуали вирішили на кардиналів не розмінюватися.

Що ж папа? За словами Андреа Коноккья: «реакція папи Франциска не забарилася і кардинал Краєвський особисто привіз всю необхідну допомогу». Обрадувані транссексуали в подяку записали аудіозвернення іспанською мовою: «Велике спасибі папі Франциску. Нехай Господь благословить тебе Бог, спасибі тобі за все. Тисяча благословень. Нехай захистить тебе Діва». У свою чергу Андреа Коноккья повідомив, що ці транссексуали-проститути дуже люблять папу Франциска і що у них є віра. Останні слова навіть були винесені в заголовок статті ilfattoquotidiano.it: «Люди (транссексуали - Ред.) самотні, але вони з великою вірою». Здається, що тут мається на увазі віра в папу Франциска. І примітно у всій цій історії не стільки те, що папа допоміг цим людям, скільки те, що на цьому зробили піар у ЗМІ.

Питається: а хіба папа не зробив добру справу, надавши допомогу цим людям? І хіба для надання допомоги тим, хто потрапив в біду повинно мати значення їх рід занять? Звернемося до Євангелія. Там, правда, немає опису того, як Христос ставився до транссексуалів, але є розповідь про те, як до Нього привели жінку, схоплену під час перелюбу.

«І ось книжники та фарисеї приводять до Нього жінку, взяту в перелюбстві, і посередині ставлять її, сказали Йому: Учителю, ця жінка взята в перелюбстві; Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням Ти що скажеш? Це ж казали вони, Його випробовуючи, щоб знайти що-небудь на Нього звинувачення. Але Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем, не звертаючи на них уваги. Коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: Хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь. І Він знов нахилився додолу, і писав по землі. Вони ж, почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх і залишився один Ісус та жінка, що стояла всередині. Ісус, не бачивши нікого, крім жінки, сказав їй: Жінко, де твої обвинувачі? ніхто тебе не засудив? Вона відказала: Ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не засуджую тебе; йди і надалі не гріши» (Ін. 8, 3-11).

Чи була євангельська блудниця грішницею? Безумовно. Осудив її Спаситель? Ні!

Чи є грішниками транссексуали-проститути, яким допоміг папа? Безумовно. Осудив їх глава РКЦ? Ні!

Так що, виходить, папа діяв подібно Христу? На жаль, зовсім ні. Згадаймо, що Спаситель сказазал блудниці: «йди але більш не гріши». Чи почули ці слова бідні транссексуали від папи Франциска? ilfattoquotidiano.it про це нічого не повідомляє. Але справа в тому, що папа і не міг їм сказати нічого подібного з тієї причини, що це звучало б не толерантно, і навіть образливо для транссексуалів-проститутів. Вони ж бо могли образитися. А їх же треба не ображати, а любити. Викривати грішника в гріху? Це не сучасно і не по-європейськи. Тому папа, а раніше католицький священик, просто допомогли цим проститутам перечекати відсутність клієнтури на вулиці, щоб потім повернутися до своїх занять.

Задамося питанням: а хіба в Італії тільки проститути і повії постраждали від коронавірусного карантину? Без засобів до існування залишилися працівники туріндустрії: екскурсоводи, тур-агенти, перекладачі. Перед загрозою масових звільнень опинилися працівники авіакомпаній. Колосальні збитки несуть представники малого бізнесу, різні торговці і так далі. Однак ж допомагати їм – це так банально. «Папа допоміг групі екскурсоводів» – кому це цікаво? Зовсім інша річ у даному випадку: по-перше, латиноамериканці (мігранти, тобто), по-друге, транссексуали, і по-третє, проститути. Ось це дійсно для піару те, що треба. Про це дійсно можна сурмити на різних інформаційних ресурсах. Як папа любить транссексуалів-проститутів, а вони у свою чергу дуже люблять папу!

За кілька днів до появи інформації про «негайну реакцію» папи Франциска на звернення транссексуалів-проститутів, глава Німецької Єпископської конференції єпископ Лімбургський Георг Батцінг закликав Ватикан визнати, що гомосексуальні пари знаходяться під «благословенням Божим». Правда, інформаційні агентства поки не повідомляли про записи аудіозвернення гомосексуальних пар до єпископа Георгу Батцінгу, але поза сумнівом, що після таких закликів вони будуть також любити Георга Батцінга, як і транссексуали папу Франциска.

Перш ніж розібратися в тому, чи дійсно це любов чи щось інше, наведемо ще кілька прикладів цієї «релігії любові» тільки вже з «православного табору».

Так хто ж «об'єднує народи навколо надії на вічність»: Рамадан чи Христос?

24 квітня 2020 р., вітаючи мусульман з початком мусульманського посту, глава Американської Архиєпископії Константинопольського патріархату архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс) написав у своєму Twitter-акаунті: «В цей час, коли нам потрібна глобальна солідарність, я висловлюю побажання, щоб Рамадан допоміг об'єднати народи і нації навколо сенсу життя, надії на вічність, для поширення миру і доброї волі на землі, і таким чином разом ми подолаємо цю світову пандемію».

Приблизно те ж саме озвучив і Олександрійський патріарх Феодор. Видання Orthodox Times цитує його слова: «В ім'я справжнього Бога християни і мусульмани, об'єднані як брати, набираються сміливості».

Патріарх всієї Африки у своєму привітанні президенту Єгипту з початком місяця Рамадан сказав: «Я хотів би передати свої щирі побажання з патріаршого святого монастиря Святого Георгія всім нашим братам і сестрам, усім, хто живе в благословенній країні Єгипту, оскільки священний період Рамадану починається на світанку. Побажати їм мати благословення милосердного і великого Бога. Нехай вони отримають Боже благословення в своїх щоденних молитвах і в піднесенні своїх сердець перед істинним Богом».

І тут неможливо не поставити очевидне запитання – «істинний Бог» для патріарха Олександрійського – це хто? Бог Мохаммеда?

Ці висловлювання ієрархів Константинопольського і Олександрійського патріархатів (які визнали, до речі, ПЦУ) взагалі є «шедевром» богословської думки. Тут і фактична відмова від: «немає іншого імені під небом, даного людям, що ним би спастися ми мали" (Дії. 4, 12). І зречення від постанови Помісного Константинопольського Собору 1180 р.: «Анафема Мухаммеду, [і його] вченню, переданому в Корані, в якому він сповідує, що Господь, Бог і Спаситель наш Ісус Христос не є Сином Божим; благе називає поганим, а світло виставляє тьмою, ще ж [анафема] і поганому вченню його, противному священним повчанням Христа і богомудрих святих, а також [анафема] і тому, хто вселив йому і думати і навчати цим кепським і нікчемним речам, буде це хто-небудь з людей, або ж злоначальник демонів і отець зла, або ж сам поганий Мухаммед породив від себе настільки потворним, щоб прийняти плоди крім того, анафема тим, хто [вважає], що Мухаммед – пророк і посланець, від якого взяли вчення і заповіді, противні вченню Христа». До речі, в первинному варіанті Томосу 1180 року цей анафематизм звучав ще більш жорстко: «понад те, анафематствую Бога Мухаммедова, про який той сказав, що він є Бог єдиний, Бог не родив він і не був народжений, і не з'явився ніхто, подібний до нього».

І тут неможливо не поставити очевидне запитання – «істинний Бог» для патріарха Олександрійського – це хто? Бог Мохаммеда?

Однак сьогодні все це вже не сучасно і не толерантно. Сьогодні, за версією архієпископа Елпідофора, Рамадан, а не Христос, об'єднує «народи і нації навколо сенсу життя, надії на вічність». Рамадан, а не Христос повинен допомогти подолати пандемію коронавірусу.

Але в даному випадку нам важливо зрозуміти з яких мотивів архієпископ Елпідофор і патріарх Феодор дозволили собі такі висловлювання. І справа тут зовсім не в церковній дипломатії. Висловлювання про те, що Рамадан об'єднує «народи і нації навколо сенсу життя, надії на вічність» дуже далеко виходять за рамки дипломатичної ввічливості.

Прагнення до загальної любові чи відступ від Христа?

Незважаючи на всю несхожість наведених прикладів: реверансів латинян в бік ЛГБТ і дифірамбів фанаріотов і олександрійців на адресу мусульман, в них є щось спільне. А саме: прагнення продемонструвати «любов» до людей, незважаючи на їхні гріхи і помилки. І в тому, і в іншому випадку ми бачимо, як християнство вироджується в релігію якоїсь абстрактної «любові». Заради цієї «любові» можна залишити в стороні і основи християнського віровчення, і моральні заповіді, і, страшно сказати, навіть самого Христа. Але чи є це виразом любові справжньої, тієї любові, яку заповідав Христос, кажучи: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю» – ця є перша і найбільша заповідь; друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мф. 22, 37-39)?

В одному зі своїх листів святитель Ігнатій Брянчанінов пише: «Про любов до ближнього ми знаємо з вчення отців, що вона буває двох видів: природна і євангельська або про Христа. Природна насаджена в нас при нашому створенні і тому неодмінно є в кожній людині. Вона пошкоджена, як і інші благі властивості падінням або прабатьківським гріхом, а тому в кожній людині схильна більшим чи меншим, коротким або тривалим змінам. Христос, що зціляє всі наші недуги дивним чином, зцілює і пошкоджену любов: Він заповідує себе Господа любити в людях». І в іншому місці він пише: «Природна любов доставляє улюбленому своєму одне земне. Про небесне вона не думає. Вона воронує проти Неба і Святого Духа, тому що Дух вимагає розп'яття плоті. Вона ворогує проти Неба і Святого Духа, тому що знаходиться під управлінням духу лукавого».

Християнство вироджується в релігію якоїсь абстрактної «любові». Заради цієї «любові» можна залишити в стороні і основи християнського віровчення, і моральні заповіді, і, страшно сказати, навіть самого Христа. Але чи є це виразом любові справжньої, тієї любові, яку заповідав Христос?

Критерій істинної любові до людини дуже простий – бажати їй вічного спасіння душі і робити для цього все можливе. І якщо людина знаходиться на шляху до погибелі, то потурати їй в цьому – справа не любові, а чогось протилежного. І саме як таке потурання виглядає і допомога транссексуалам, і заклики визнати гомосексуальні шлюби, і твердження, що Рамадан об'єднує народи для вічності.

Блага звістка про Царство Боже почалася з проповіді покаяння: «З того часу Ісус почав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 4, 17). Слово «покаяння», як ми знаємо, буквально означає «зміна розуму». Тобто, для того, щоб мати можливість увійти в Царство Небесне люди повинні відвернутися від гріхів, вони повинні змінитися. Сьогодні ж ми чуємо з вуст ієрархів прямо протилежне: «з любові до людей», має змінитися християнство, щоб відповідати людським слабкостям, помилкам і гріхам. Але чи є в потуранні людським гріхам справжня любов?

Уже згадуваний нами глава Німецької Єпископської конференції єпископ Георг Батцінг з жалем констатував, що в сфері сексуальної моралі Церква слідує «моралі заборони». І в наслідок цього «Церква не відповідає таким суспільним явищам, як статевий акт до шлюбу або поза ним, практика гомосексуалізму, розлучення». Тобто, на думку католицького єпископа, не людина не відповідає вимогам Євангелія, а Церква не відповідає сучасним уявленням про сексуальну сферу. І відповідно Церква повинна змінюватися або, кажучи інакше, каятися. І це сьогодні називається «любов'ю» до ЛГБТ, мусульманам і всім іншим.

На наших очах відбувається жахлива підміна понять. Любов'ю називається не повчання людини на шлях до Христа, а заколисування його на шляху погибелі. І цю «любов» нам намагаються представити, як заповідану Христом. Заради неї можна, нібито, поступитися і мораллю, і віровченням. І, щоб не потрапити в цю дуже гарну пастку, потрібно пам'ятати в чому полягає справжня любов. «Любов же полягає в тому, щоб ми жили згідно з Його заповідями» (2 Ін. 1, 6). І сам Господь сказав: «Якщо ви Мене любите, слідуйте Моїм заповідям» (Ін. 14, 15). А «якщо не покаєтеся, то всі так загинете» (Лк. 13, 3).

Читайте також